Розділ «12»

Я збиралася сказати «ні», а тоді зрозуміла, що насправді не знаю, чому відмовляюся.

— Добре. Я поверну, щойно прочитаю.

— Кларк, постав якусь музику.

— Що ти хочеш?

Він сказав мені, киваючи приблизно туди, де міг бути диск, і я перерила все, поки не знайшла його.

— У мене є друг — перша скрипка в симфонічному оркестрі. Він зателефонував і сказав, що наступного тижня грає тут неподалік. Цей твір. Ти його знаєш?

— Я нічого не знаю про класичну музику. Хіба іноді мій тато випадково налаштовується на Classic FM, але…

— Ти ніколи не була на концерті?

— Ні.

Він був вражений.

— Ну, раз я ходила на «Вестлайф». Але навряд чи це можна вважати підхожим прикладом. То був вибір моєї сестри… О, і я мала йти на Роббі Вільямса — на двадцять другий день народження, але в мене сталось харчове отруєння.

Вілл так на мене подивився, ніби мене на декілька років ув’язнили в підвалі.

— Ти повинна піти. — Він дав мені квитки. — Це буде справді гарно. Візьми маму.

Я розсміялася й похитала головою.

— Ой, сумніваюсь. Моя мама майже не виходить надвір. І це не зовсім моє.

— Ну, фільми з субтитрами теж були не зовсім твоє.

Я насупилась.

— Вілле, я не твій проект. Це не «Моя чарівна леді».

— «Пігмаліон».

— Що?