Розділ «12»

— А сама ти не підеш?

— У жодному разі.

Ми сиділи там, поки він намагався це перетравити.

— О Господи. Ти наче колька в дупі.

— Ти постійно мені це кажеш.

Цього разу я нічого не планувала, нічого не очікувала. Я просто тихо сподівалася, що, незважаючи на фіаско на іподромі, Вілл усе ще готовий покинути флігель. Його друг, скрипаль, надіслав нам обіцяні безкоштовні квитки та інформаційну програмку. Це було за сорок хвилин їзди від готелю. Я виконала домашнє завдання: перевірила розміщення паркованки для інвалідів, заздалегідь туди зателефонувала, щоб оцінити, як найкраще докотити візок Вілла до місця. Вони посадять нас спереду, я сидітиму на розкладному стільці поруч із Віллом.

— Насправді це найкраще місце, — весело сказала жінка в касі. — Ви відчуватимете сильніший вплив, коли сидітимете поруч оркестрової ями. Я часто хотіла сама там сісти.

Вона навіть запитала, чи не потрібно зустріти нас на паркованці, щоб допомогти й показати нам наші місця. Я боялася, що Вілл почуватиметься некомфортно, тому подякувала й відмовилась.

Вечір наближався. Не знаю, хто з нас нервувався більше — Вілл чи я. Я досі гостро відчувала провал нашої останньої прогулянки, а місіс Трейнор додавала неспокою: чотирнадцять разів приходила у флігель, щоб перепитати, де й коли відбудеться концерт і що саме ми робитимем.

— Вечірній туалет Вілла забирає трохи часу, — сказала вона. Місіс Трейнор хотіла впевнитися, що нам хтось може допомогти. Натан мав інші плани. Містера Трейнора того вечора не було вдома.

— Це півтори години якнайменше, — сказала вона.

— І це неймовірно нудно, — додав Вілл.

Я зрозуміла, що він шукав привід, аби не йти.

— Я це зроблю, — заявила я. — Якщо Вілл скаже мені, що робити. Я не проти залишитися, щоб допомогти. — Я сказала це раніше, аніж збагнула, на що погодилась.

— О, це справді те, на що нетерпляче ми обоє чекаємо, — пробуркотів Вілл, коли його мати пішла. — Ти добре роздивишся мій зад, а мене помиє дівчина, яка мліє від оголеної плоті.

— Я не млію від оголеної плоті.

— Кларк, я зроду не бачив нікого, хто поводиться з тілом невміліше за тебе. Ти поводишся так, наче воно радіоактивне.

— То хай твоя мама це зробить, — огризнулась я.

— Так, тоді весь задум буде ще привабливішим.

А потім виник клопіт із гардеробом. Я не знала, що вдягнути.