Розділ «11»

— Щось… щось сталося? — запитала я, коли він не відповів на моє третє зауваження щодо місцевих новин.

— Ти мені скажи, Кларк.

— Що?

— Ну, ти знаєш про мене все. Ти розкажи мені.

Я витріщилась на нього.

— Мені шкода, — нарешті сказала я. — Знаю, що сьогодні не вийшло так, як я планувала. Але це просто мало бути хорошим пікніком. Насправді я думала, що тобі сподобається.

Я не стала казати, що він був дуже сварливий, що уявлення не мав, крізь що я пройшла, щоби він спробував, щоби він добре провів час. Одначе він навіть не намагався добре його провести. Я не сказала йому, що, якби він дозволив мені купити того дурного значка, ми б могли добре пообідати й забути про все інше.

— Це моя думка.

— Що?

— Що ти нічим не відрізняєшся від інших.

— Що ти маєш на увазі?

— Якби ти, Кларк, спробувала запитати мене. Якби ти захотіла порадитись зі мною щодо цієї веселої прогулянки, я б розповів тобі. Я ненавиджу коней і верхогони. Завжди ненавидів. Але ти навіть не намагалась запитати мене. Ти сама вирішила, що я маю робити, — взяла й зробила це. Ти зробила так, як робили всі інші. Ти вирішила за мене.

Я проковтнула образу.

— Я не хотіла.

— Але ти це зробила.

Він розвернув свій візок подалі від мене, й за кілька хвилин мовчання я зрозуміла, що мене звільнено.