Розділ «Чаювання вдвох»

Неабияк злякавшись, Ерагон бовкнув:

— Один торговець сказав.

— І як же його звали? — спитав Бром. Його кудлаті брови враз зійшлися в одну широку смугу, а зморшки на лобі поглибшали. Старий не помітив, як його люлька згасла.

Ерагон удав, ніби думає:

— Не пригадую. Він ошивався в Морна, але я навіть не спитав, звідки він.

— Шкода, — пробурчав Бром.

— Здається, він казав, що вершник відчуває драконові думки, — сказав Ерагон, сподіваючись відвернути увагу від власної персони.

Бромові очі звузилися. Він повільно взяв кресало й висік іскру. Над люлькою повився новий димок, і старий глибоко затягнувся, не поспішаючи видихати. За мить він знову заговорив:

— Той чоловік помилявся, — рішуче заявив старий. — Про це не йдеться в жодному з нереказів, а я знаю їх усі. Що він іще тобі розповідав?

Ерагон знизав плечима:

— Та так, нічого.

Бромове зацікавлення вигаданим торговцем ставало дедалі небезпечніше, тож не варто було продовжувати цю тему.

— А дракони довго жили? — невимушено поцікавився юнак.

Бром відповів не одразу. Його підборіддя торкнулося грудей, старий замислено тарабанив пальцями по люльці, виблискуючи каменем на каблучці:

— Що? Вибач, я недочув… Так, дракони жили дуже довго, узагалі вічно, якщо їх не вбивали або не гинули їхні вершники.

— Звідки про це відомо? — засумнівався Ерагон. — Якщо дракони вмирали разом з вершниками, то вони доживали лише до шістдесяти чи сімдесяти років. А ви кажете, що вершники існували сотні літ. Хіба це неможливо, — несподівано юнака вразила думка про те, що він може пережити свою родину та друзів.

— Можливо чи неможливо, усе це відносно, — посміхнувшись, відповів Бром. — Дехто вважає, що неможливо зійти на Хребет і повернутися звідти живим, але ж ти це робиш. Усе залежить від того, з якого боку глянути. І в молодості це може зрозуміти тільки дуже мудра людина.

Ерагон почервонів, а старий тим часом продовжував:

— Не ображайся, але тобі ще зарано про таке знати. Отже, не слід забувати, що дракони — магічні істоти, які дивним чином змінювали все, до чого торкалися. Вершники проводили з ними безліч часу, тому й змінювалися найдужче. Узяти хоча б тривалість їхнього життя. Наприклад, наш король живе надто довго, і це не може не дивувати, хоча більшість людей схильна вважати це за магічний дар самодержця. Існували й інші, але не такі помітні ознаки. Усі вершники були сильніші, розумніші й далекоглядніші за решту людей. До того ж, якщо вершник походив з людського роду, його вуха з часом загострювались, хоч і не так, як у ельфів.

Ерагон ледь стримався, щоб не помацати пальцями кінчики власних вух. «Цікаво, як цей дракон впливатиме на моє майбутнє? — думав хлопець. — Мало того, що він заліз мені в голову, то ще й тіло може змінити!»