Розділ «Битва під Фартхен Дуром»

Ургали вкотре вишикувались під своїми бойовими знаменами, на кожному з яких був знак певного клану. Ерагон іще й досі ніяк не міг збагнути, хто ж саме керує наступом. Усе виглядало так, ніби клани зовсім не залежать один від одного й звідкілясь отримують накази про наступ. «Хотів би я знати, хто тут порядкує», — подумав юнак.

Пам’ятаючи прохання Аджихада, він постійно передавав інформацію з поля бою близнюкам. Їх неабияк зацікавила думка про невидимого лідера ургалів, але вони наказали допомогти Ротгарові, що саме опинився в дуже скрутному становищі.

Почувши про це, Сапфіра різко повернула до купки оточених ургалами гномів і спустилася прямо до їхнього короля. Вбраний у золоті обладунки, вів люто вимахував молотом над головами нападників. Утім, сили суперників були надто нерівні. Помітивши дракона, король аж засяяв від радощів, а вороги тим часом розгубилися. І ось уже гноми пішли в контрнаступ, відтісняючи ворога все далі й далі. До них долучився й Ерагон, кидаючи згори смертоносні блискавки.

Раз у раз поглядаючи на короля гномів, юнак був у захваті від його завзятості й сили. Отак треба захищати свою рідну землю! Виходить, Ерагонові казали правду, що жоден із нападників не може здолати гномів, коли вони разом. Ось і тепер, як тільки гримів бойовий молот Ротгара, довкола падали понівечені тіла ургалів. Бувало й так, що хоробрий правитель вихоплював зброю в якогось пораненого гнома й кидався з нею на ворогів. Така відвага й бойовий дух надихали Ерагона, і він намагався триматися поруч із Ротгаром.

Задивившись на короля, хлопець зробив невдалий випад мечем і ледь не вилетів із сідла. Перш ніж він випростався, один з ургалів таки зумів дістати його списом, тож бідолаха знову заточився, ледь не втративши пам’ять. Намагаючись прийти до тями, Ерагон різко похитав головою і раптом помітив поруч Анжелу. Підморгнувши юнакові, вона блискавичним рухом меча вразила нападника й кинулась у вир битви. Ошелешений Ерагон встиг також угледіти кота Солембума, що стрибнув слідом за своєю хазяйкою, обернувшись на кучерявого підлітка.

Помітивши стан Ерагона, Сапфіра знову знялася в повітря, аби той хоч трохи оговтався. Юнак іще раз оглянув поле бою: усе довкола вкривала сила-силенна ургалів, яких не могли зупинити ні Аджихад, ні Йормундур, ні Ротгар. Та й сам Ерагон почувався безсилим. Скількох потвор він зможе вразити своєю магією? Навіть маленька часточка цієї жахливої навали забрала б у нього стільки сил, що це було б звичайним самогубством.

Тим часом битва тривала. Вардени й гноми все більше знесилювались, а до ургалів прибували свіжі сили. Це був справжній жах. Ерагон і Сапфіра раз по раз кидалися на різні фланги, та ворогам це майже не дошкуляло. Юнак уже ледь тримався в сідлі, а дракон потерпав від численних ран.

Раптом під час іще однієї з атак до Ерагона озвалися близнюки.

«Під містом чутно якісь дивні звуки, — загукали вони. — Здається, ургали намагаються пробитися знизу. Треба негайно знищити всі тунелі під Тронжхеймом!»

Ерагон спересердя сплюнув, переказав повідомлення дракону, і вони вже хотіли були летіти на завдання, як неподалік з’явилася захекана Арія.

— Давай, залазь! — крикнув Ерагон, махаючи до ельфійки. Та спритно застрибнула драконові на спину, схопивши юнака за пояс. Сапфіра припала до землі, готуючись злетіти. Та саме цієї миті немов із-під землі з’явився якийсь осатанілий ургал і вдарив її сокирою в груди. Дракон заревів від болю, відчайдушно намагаючись відірватись від землі, але марно: нападник уже замахнувся, щоб завдати другого удару. Тоді ельфійка скинула долоню, і в ургала полетіла вогняна блискавка. Той завив і покотився по землі, а драконові нарешті пощастило злетіти.

— Як ти, Сапфіро? — спитав Ерагон.

— Нічого, виживу, — сумно пожартувала вона. — От тільки ця потвора розтрощила мій нагрудник, і тепер він заважає мені летіти.

— Ти зможеш віднести нас до печери?

— Принаймні спробую, — відповіла вона.

— Я допоможу твоєму драконові, — озвалась Арія. — А потім ми повернемось до бою, гаразд?

— Авжеж, — відповів Ерагон.

Невдовзі знеможена Сапфіра приземлилась біля їхньої печери, звідки за полем бою мали спостерігати близнюки. Та поблизу нікого не було. Придивившись пильніше до драконових грудей хлопець аж злякався. Обладунки були геть потрощені, тож бідолашній Сапфірі було важко не те що летіти, а навіть дихати.

— Тримайся, — поплескав він дракона по спині й побіг крізь арку. Він хотів глянути, чи є тут бодай одна жива душа. Роззирнувшись навсібіч, Ерагон раптом зрозумів, що опинився на самому початку Нескінченних Сходів. «Як же мені дістатися до підніжжя гори, туди, де прориваються ургали?» — гарячково думав юнак. Спускатися вниз пішки не було часу, тож Ерагон глянув на вузький транспортний жолоб праворуч від сходів. Не вагаючись, юнак схопив один зі шкіряних килимків і кинувся вперед.

Дно жолоба було гладесеньким, немов лаковане дерево. Учепившись у килимок, Ерагон мчав із шаленою швидкістю, не встигаючи навіть розгледіти написи на стінах. На крутих поворотах його заносило, шолом зі свистом розсікав повітря. Утім, попри скажену швидкість спуску, пройшло не менше десяти хвилин, доки юнак дістався до підніжжя гори й вилетів прямо на середину кришталевої зали.