Розділ «Корінь мандрагори та язик тритона»

— Он як, — похитнулась відьма. — Віриш, мені дуже шкода.

— Але ти не здивована, — гірко зауважив юнак. — Це тому, що ти передбачила його смерть?

— Тоді я ще не знала, чия це буде смерть, — заперечила Анжела. — Але я справді не здивована. Я бачилась із Бромом лише кілька разів, і він не вітав моїх магічних вправ. Його це дратувало.

— У Тейрмі ти пожартувала з його долі? — спохмурнів Ерагон. — Навіщо?

— Далеко в майбутнє зазирати не можна, — пояснила знахарка. — Тому я точно не знала, що його чекає. Як би тобі пояснити… Над Бромом висіло прокляття, і він був приречений на поразку, хоча й не з власної вини. Йому випала доля бути вершником, але він втратив свого дракона. Любив жінку, але ця любов її згубила. Так, він вимуштрував тебе, але врешті-решт і тут зазнав поразки. Єдине, чого він досяг, так це смерті Морзана, якого переміг у бою.

— Бром ніколи не згадував про жодну жінку, — здивувався хлопець.

— Людина, яка розповіла мені про це, не могла збрехати, — знизала плечима Анжела. — Але різне бува. Життя триває, і ми не повинні турбувати мертвих.

Повернувшись до в’язання, знахарка поринула в перервану роботу.

— Ну що ж, гаразд, — підвівся Ерагон. — Але як ти опинилась у Тронжхеймі?

— Нарешті хоч одне слушне запитання! — відгукнулася знахарка. — Згадавши Брома під час твого минулого візиту, я ніби поринула в минуле. А далі пішли чутки про вершника, за яким полює імперія. А потім іще ці згадки про драконяче яйце варденів… Тож я зачинила крамницю й приїхала сюди, аби про все дізнатися самій.

— То ти знала про яйце? — вражено спитав Ерагон.

— Ну звісно, знала, — відповіла Анжела. — Я ж не дурна і багато чого знаю про всіх. Ось і тут я лише місяць, а мені вже все наперед відоме. Здається, тутешнім мешканцям незабаром доведеться загинути. А чого шкодувати? Ці гноми, що століттями куйовдяться у своїх печерах, не дуже-то й переймаються власним майбутнім. От хіба що гриби у Фартхен Дурі справді чудові…

— І чого ж ти й досі тут? — сумно посміхнувся хлопець.

— Того, що люблю бувати там, де спекотно, — відказала знахарка. — До того ж, Солембум подався слідом за тобою, а мені без нього стало нудно. Ну, а що цікавого сталося за цей час із тобою?

Зітхнувши, Ерагон коротко розповів про свої пригоди, не оминувши увагою й зустріч із Мертагом.

— Мертаг? — вигукнула Анжела.

— Я й так знаю, хто він, — сказав юнак. — Давай я закінчу, а потім ти будеш говорити, скільки захочеш.

Дослухавши розповідь, Анжела поринула в задуму, навіть не помітивши, як Солембум стрибнув їй на коліна й переможно глянув на Ерагона.

— Так, це справді вражаюче, — нарешті озвалася знахарка, погладжуючи кота. — Галбаторікс об’єднався з ургалами, а Мертага викрито… Погодься, з цим хлопцем слід бути дуже обережним.

— Мертаг був мені вірним другом, — заперечив Ерагон.