Розділ «Поєдинок характерів»

Один із воїнів стягнув з Арії ковдру й захоплено розглядав непритомну дівчину.

— Це ж уявіть, скільки вона коштуватиме! — тихо присвиснув хтось. — Мабуть, за неї можна взяти чималі грошики…

— Чималі?! — вигукнув здоровань Торкенбранд. — Та ж імперія відвалить за неї купу золота!

І торговців опанувала шалена радість. Вони ляскали одне одного по спині, пританцьовували. Утім, це тривало недовго, бо за якусь мить згори на них упав розлючений дракон. Скориставшись із паніки, друзі розштовхали найближчих воїнів, вирвались із оточення й кинулися до коней. За мить Ерагон скинув руку, й на торговців полетіла блискавка, вдарившись об землю й розсипавшись снопом гарячих бризок.

— Бережіться! — гукнув юнак до нажаханої юрби, витягаючи меча. — Я вершник! Якщо вам дороге життя, забирайтеся геть!

Перелякані торговці, щомиті зиркаючи на дракона, безладно дременули, забувши про свого ватажка. У тисняві хтось ненавмисне грюкнув його списом по голові, і він, немов сніп, упав на землю.

Коли підлеглі зникли, Торкенбранд, захрипівши, спробував звестися на ноги. Мертаг повільно наблизився до нього з мечем у руці й замахнувся…

— Ні! — скрикнув Ерагон, та було вже пізно.

Торкенбранд упав на землю, а його відрубана голова покотилась під ноги переможцю. Витягнувши шию, Сапфіра зацікавлено за нею стежила.

— Чи ти здурів! — у розпачі закричав Ерагон, кидаючись до Мертага.

— Не розумію, чого ти так побиваєшся, — спокійно озвався той, витираючи меч об мертве тіло.

— Побиваюсь?! — вибухнув гнівом юнак. — Нічого я не побиваюсь! Але чи не краще було б залишити цього борова й спокійно рушити собі далі? На біса ти відтяв йому голову?

— Залишати його живим надто небезпечно, — незворушно мовив Мертаг. — Він міг розповісти ургалам про ельфійку. Щоправда, ті покидьки теж можуть…

— Так, але навіщо ж убивати беззахисну людину? — ніяк не міг збагнути Ерагон.

— Я просто намагаюся вижити, — так само спокійно відповів Мертаг. — Власне життя важить для мене куди більше, ніж життя якогось там чужинця.

— Але ж це божевілля! Убивати людину без жодної на те потреби — це божевілля! Невже ти не розумієш? — не вгавав Ерагон. — Де твоє співчуття?

— Співчуття? — перепитав Мертаг. — Про що ти говориш? Яке співчуття може бути до ворогів?

— Але ж так можна виправдати будь-яку жорстокість! — стояв на своєму Ерагон, ховаючи меч у піхви.

— Гадаєш, мені це подобається? — різко спитав юнак. — Та моє життя від самого дитинства пішло шкереберть! Засинаючи, я не знаю, чи побачу світанок! Якби ти жив так, як я, то не вагався б жодної секунди!

— І все-таки це неправильно, — сказав Ерагон, прив’язуючи ельфійку до Сапфіри. — Рушаймо!