— Що, що таке? — буркнув той, протираючи очі.
— Кажу, поглянь яка краса! — не вгавав парубок.
Мертаг і справді роззирнувся навсібіч.
— Що це? — вражено вигукнув він. — Хіба таке буває? Я бачив гори, але щоб такі…
— Сподіваюсь, істоти, які в них мешкають, будуть хоч трохи менші, — пожартував Ерагон.
— От якби відпочити в тому раю бодай кілька днів, — потягнувся його напарник. — Ця пустеля мене вкрай виснажила.
— Я теж стомився, — зізнався Ерагон. — Але не зупинюсь, доки дівчина не одужає, або… не помре.
— Не розумію… Ти що, гадаєш, подорож якось їй допоможе? — похмуро спитав Мертаг. — Їй би полежати в ліжку, а не теліпатися в небі під черевом дракона.
— Може, й так, — зітхнув Ерагон. — Діставшись гір, ми зможемо переправити її в Сурду. Має ж там бути лікар, годний хоч чимось їй зарадити.
— Ось тоді й поговоримо про це, — відповів Мертаг, вдивляючись у захмарні верхівки гір. — Але спершу нам треба туди дістатися, відірвавшись від разаків.
За цілий день Беорські гори, здавалося, не наблизились до мандрівників ані на дюйм. І лише коні, зачувши свіжий вітрець, бадьоро несли стривожених вершників. Місцевість змінилася тільки під вечір. Де-не-де почали з’являтися стада газелей, що паслися у високій траві. Стомлені мандрівники, здолавши страшну Хадарацьку пустелю, з радістю розбили свій табір біля веселого струмочка.
Дорогу знайдено!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ерагон» автора Паоліні К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Хадарацька пустеля“ на сторінці 3. Приємного читання.