Розділ «Річка Рамр»

— Хтозна, — знизав плечима той.

Тим часом Сапфіра вже встигла перелетіти річку й роззирнутися довкола.

— Гіршого місця для переправи годі й уявити, — сказала вона Ерагонові. — Річка з півмилі завширшки, до того ж кудись повертає.

— З півмилі! — злякано повторив парубок. — Може, справді краще перелетіти?

— Летіти з кіньми? — скептично скривився Мертаг. — Але ж вони бояться дракона! Та ще й така відстань… Нехай ліпше Сапфіра пошукає інше місце, нижче за течією.

Доки розлючений дракон шукав якусь безпечнішу переправу, юнаки встигли трохи попоїсти.

Невдовзі Сапфіра повернулась і сказала, що її пошуки не принесли жодних результатів: на багато миль уперед річка була такою ж широкою.

— Тоді я полечу першим і наглядатиму за кіньми на тому боці, — запропонував Мертаг.

Коли дракон, перенісши юнака, повернувся, Ерагон прив’язав йому до живота непритомну ельфійку й підвів його до коней.

— Чекай, — зупинив він Сапфіру, глянувши на її пазури, якими вона збиралася схопити нажахану тварину. Потім він перевернув сідло на коні так, аби вберегти його від подряпин. Але кінь усе одно щосили засмикався й жалібно заіржав, коли дракон злетів у повітря.

— Прокляття! — тихо скрикнув Ерагон. — Сапфіро, нас можуть почути!

Зрештою, це вже не грало якоїсь ролі — здалеку до них наближалися вершники короля. Перенісши одного коня, дракон повернувся за другим, безцеремонно схопивши його й глянувши на близьких переслідувачів.

— Я миттю! — запевнив він розгубленого юнака. За хвилину він і справді був біля господаря й чекав, доки той видереться йому на спину. Невдовзі втікачі були на іншому березі ріки.

Виснажені й перемерзлі мандрівники рушили далі, ледь не засинаючи в сідлі. Вони не збивались з дороги лише завдяки пильному оку Сапфіри.

Невдовзі земля під ногами зробилась м'якою, коні почали швидко втомлюватися, тож мандрівники мусили дедалі частіше спинятися. Сонце почало припікати, а річка Рамр залишилась далеко позаду. Далі розляглася Хадарацька пустеля.