Розділ «Піщана вода»

— Але навіть якщо ми дістанемось пустелі ще до того, як вони тут з’являться, — засумнівався Мертаг, — вони все одно нас знайдуть.

— Якщо їм пощастить, — стояв на своєму Ерагон.

— Але ж пустеля! — не вгавав Мертаг. — Вона так далеко! І взагалі, що ти знаєш про ті землі?

— Знаю, що там спекотно й повно піску! — роздратовано відповів хлопець.

— Так-так, звичайно, — гірко посміхнувся Мертаг. — А ще варто пам’ятати про отруйні рослини, змій, скорпіонів і сліпуче сонце. Ти колись бачив величезну рівнину на шляху до Джиліда?

— Ну то й що? — похмуро кинув Ерагон.

— Уяви собі, що Хадарацька пустеля, куди ти нас тягнеш, удвічі або й утричі більша за неї!

Засмучений юнак хотів був уявити цей простір, але не зміг. Розгорнувши мапу Алагезії, він сумно поглянув на ті місця:

— Не дивно, що землі імперії закінчуються на початку цієї пустелі. Галбаторікс ніколи не зможе заволодіти тамтешніми місцями.

— Усе, що не позначено на карті, — підсів ближче Мертаг, — свого часу контролювали вершники. Якби король виховав нових вершників, то імперія проковтнула б і пустелю, і ще багато-багато земель. Але я не про те: ми не зможемо перетнути Хадарацьку пустелю, бо надто слабкі для такого переходу. Це безнадійно, друже!

— Не зовсім, — відповів юнак. — Поглянь сюди! Якщо ми рушимо в обхід, то витратимо на подорож місяць або й два. Але, повернувши на південний схід, ми значно скоротимо шлях. А потім зможемо рухатись уздовж Беорських гір у пустелю або до Сурди. Якщо вірити карті, то звідси до гір майже стільки, скільки до Джиліда.

— Але ж ми добирались туди цілий місяць!

— Це через мої рани, — відмахнувся Ерагон. — А тепер усе буде вдвічі швидше.

— Може, і так, — зітхнув Мертаг. — Та треба вирішити ще одну проблему. Ти, мабуть, помітив, що в Джиліді я купив харчів для нас і для коней? Ні? Авжеж-авжеж, хіба міг такий стратег, як ти, це помітити! Але як нам бути з водою? Кочові племена з Хадарацької пустелі зазвичай приховують свої джерела від чужинців. А тепер згадай, скільки п’є Сапфіра. А коні? Може, ти щодня збираєшся викликати дощ?

Ерагон розгубився. Для дощу його магічної сили точно не вистачить. Навіть наймогутніші вершники не могли про таке мріяти. «А може, я спробую обернути на воду пісок? — промайнуло в юнаковій голові. — Якщо це, звісно, не забиратиме надто багато енергії».

— Нічого, я маю одну непогану ідею, — рішуче сказав він Мертагові, коли вони вже покидали табір. — Якщо в мене вийде, то незабаром сам усе побачиш.

— І що ж ти замислив? — захвилювалась Сапфіра, поспішаючи слідом за ними.

— Щоб я так знав! — буркнув Ерагон. — Ти ж не зможеш летіти із запасом води для всіх нас?

— Стільки води я навіть не підніму, — похитав головою дракон, — а про те, щоб летіти, годі й думати!

— Отож-бо й воно, — відповів хлопець. Він присів навпочіпки й пошукав камінець із ямкою завбільшки з ковток води. Поклавши в неї жменьку землі, Ерагон замислився. Як же обернути її на воду? Які слова треба казати? Зібравши всі сили, він несподівано для себе крикнув: «Делой мой!».