Розділ «Шанувальники Хелгрінда»

— Вони порубають нас на шматки! — у розпачі вигукнув юнак.

— Ми мусимо пробитися, — заперечив Бром. — Я візьму на себе воїнів, а ти притримай ворота.

Ерагон кивнув і, зціпивши зуби, пришпорив Кадока.

Обидва вершники мчали крізь юрбу просто назустріч грізним рядам солдатів, які наїжачились довгими списами. Перелякані коні захропли, але втікачам пощастило їх стримати. Хоч Ерагон і чув вигуки вояків, він не зважав на них і продовжував слідкувати за воротами, які повільно зачинялися.

Тим часом Бром, наблизившись до вояків, скинув руку вгору й вигукнув закляття. Перша шеренга солдатів так і впала на землю, наче скошена трава. А от щілина між стулками брами ставала дедалі вужчою й вужчою. Тоді Ерагон зібрав усю свою магічну силу й вигукнув: «Ду грінд хойлдр!».

Заскреготавши, ворота зупинились. Запанувала мертва тиша. Воїни й прості люди здивовано витріщили очі, спостерігаючи, як під дзвінкий цокіт копит Бром із Ерагоном вилетіли за межі Драс-Леони. Щойно вони опинилися на волі, Ерагон відпустив ворота. Брама здригнулася і з важким гуркотом зачинилась.

Юнак знесилено похитнувся в сідлі, але швидко взяв себе в руки. Бром час від часу схвильовано зиркав на нього. Вершники вже мчали передмістям Драс-Леони, коли на міському мурі пролунав сигнал тривоги. Сховавшись поміж деревами, Сапфіра чекала їх на околиці. Очі дракона збуджено горіли, і він нетерпляче бив своїм хвостом.

— Мерщій сідай на неї! — гукнув Бром. — І що б там зі мною не трапилось, залишайся в повітрі. Я прямуватиму на південь, а ви тримайтеся неподалік від мене. Якщо Сапфіру помітять, то це вже не гратиме жодної ролі.

Ерагон швидко заліз на Сапфіру. Здіймаючись у небо, він із сумом спостерігав, як маленька постать вершника щодуху мчала курним шляхом.

— З тобою все гаразд? — спитала Сапфіра.

— Так, — відповів юнак. — Нам дуже пощастило.

— Але ж ми так довго шукали разаків, і все намарно? — наполягав дракон.

— Згоден, — похнюпився Ерагон. — Проте, якби там були тільки разаки, я б не тікав, а бився. Але слідом за ними з’явилися ратники… Я не думаю, що це був би чесний бій!

— А ти хоч розумієш, що тепер про нас будуть говорити на кожному кроці? — спитала Сапфіра. — Хіба ж це непомітна втеча? Тепер нам буде важко сховатися від імперії.

У голосі дракона залунала незвична різкість, якої хлопець раніше не помічав.

— Знаю, — відповів він на те.

Невдовзі озеро Леона залишилось позаду, і обабіч шляху потяглися кам’янисті землі, порослі сухим чагарником та високими кактусами. Небо затягло хмарами, вряди-годи спалахувала блискавка. Коли вітер посилився, Сапфіра різко знизилась.

— Що сталося? — гукнув Бром, спиняючи коней.

— Вітер занадто сильний, — пояснив Ерагон.

— Не такий уже й сильний, — хотів був заперечити старий.