Розділ «У нетрях Драс-Леони»

— Згоден, — кивнув Бром, — тільки не кажи цього в місті. Інакше, аби спокутувати свій гріх, матимеш віддати свою руку.

Під брамою Драс-Леони юрмилися люди, тож мандрівникам із кіньми довелося проштовхуватись крізь натовп. Обабіч воріт стояло десятеро воїнів, що ліниво розглядали юрбу. Утім, Ерагон із Бромом в’їхали в місто без жодних перешкод.

Відразу ж за міським муром будинки були високі й вузькі через брак місця. Вони тулилися один до одного, притискаючись до муру. Більшість із них нависали над кривенькими вулицями, затуляючи собою небо. Майже всі споруди були дерев’яні, якогось незрозумілого кольору, через що місто здавалося ще похмурішим. У повітрі смерділо, на вулицях валялися купи сміття.

Замурзані дітлахи билися під ногами за шматок хліба, тут-таки жебракували каліки, чиї завивання долинали, наче з пекла.

— У нас навіть тварини живуть краще, — обурився Ерагон, згадуючи рідні краї. — Ні, я тут не залишусь!

— Не звертай уваги, — озвався Бром. — Давай ліпше знайдемо таверну, де можна спокійно посидіти. Хоча в Драс-Леоні це не так уже й просто зробити, я не збираюсь стирчати тут.

Минаючи злиденні місця, вони незабаром виїхали до кращої частини міста. «Як тутешні багатії можуть жити поряд із суцільним стражданням?» — дивувався хлопець.

Пристойна кімнатка знайшлася в «Золотій Кулі», дешевому, але не дуже брудному готелі. До однієї стіни тут тулилося вузеньке ліжко, поруч із яким стояв кривий столик і умивальник. Глянувши на постіль, Ерагон скривився.

— Краще я спатиму на підлозі, — вирішив він. — Інакше клопи мене живцем з’їдять.

Проте Бром, кинувши торби на матрац, солодко потягнувся:

— А я дам їм можливість трохи перекусити!

— І що тепер? — спитав хлопець, кладучи свої речі на підлогу.

— Тепер пошукаємо чогось попоїсти, — озвався з ліжка Бром. — Ну, й пива, звичайно. А потім полягаємо спати. Разаків залишимо на завтра.

Виходячи з кімнати, старий попередив:

— Тільки дивись, не плескай багато язиком. Якщо нас викриють, нам доведеться звідси тікати.

Страви в таверні були такі собі, а ось пиво виявилось некепським. Коли вони нарешті дісталися своєї кімнати, в Ерагоновій голові приємно гуло. Він постелив собі на підлозі й заліз під ковдру, а Бром у чому був упав на ліжко.

Перш ніж заснути, юнак поговорив із Сапфірою.

«Ми пробудемо тут кілька днів, але менше, ніж у Тейрмі, — сказав він. — Коли ми з’ясуємо, де разаки, ти допоможеш нам їх зловити. Гаразд? Про все інше поговоримо вранці, бо я щось не дуже…»

«Ти напився», — зрозуміла Сапфіра.

Безперечно, вона мала рацію, але Ерагонові сподобалось, що його не сварили, а тільки нагадали: