Розділ «Застереження»

— Тоді лети поруч. Мерщій рушаймо!

Юнак закріпив сідло на Сапфірі, спробував був підняти Брома, та ніяк не міг цього зробити.

— Сапфіро, допоможи мені! — покликав він подумки.

Та по-зміїному пригнула голову й учепилась зубами в Бромів одяг. Вигнувши шию, вона підняла старого, наче кішка своє кошеня, і посадила собі на спину. Ерагон просунув Бромові ноги у стремена й пристебнув їх. Несподівано старий застогнав і поворухнувся.

Кліпаючи очима, він кволо підняв руку до голови.

— Сапфіра прибула вчасно? — спитав у Ерагона старий.

— Я потім про все розкажу, — сумно відповів юнак. — У вас на руці рана. Я перев’язав, як зміг, але нам потрібне безпечніше місце для відпочинку.

— Добре, — погодився Бром, обережно торкаючись своєї руки. — А де мій меч?.. Ага, бачу, ти його знайшов.

Ерагон закінчив кріпити на сідлі ремені.

— Сапфіра буде нести вас, тримаючись неподалік від мене, — сказав парубок.

— Ти справді хочеш, щоб я летів на ній? — озвався Бром. — Я можу сісти на Сніговія.

— Не з такою рукою, — відповів юнак. — А з дракона ви не впадете навіть тоді, коли б раптом втратили пам’ять.

— Це велика честь для мене, — сказав на те старий. Здоровою рукою він обійняв Сапфіру за шию, і та, здійнявши маленьку куряву, миттю злетіла в небо. Ерагон позадкував від повітряних вихорів і повернувся до коней.

Він прив’язав Сніговія позаду Кадока й нарешті покинув Язуак, повернувшись на ту стежку, що вела на південь. Вона йшла кам’янистою рівниною, повертаючи ліворуч, і линула далі вздовж берега річки Нінор. Обабіч стежки росла папороть, мох та невисокі кущі. Дерева вабили прохолодою, але зараз Ерагонові ніколи було відпочивати — він мусив стежити за дорогою. Юнак зупинився тільки на одну мить, щоб наповнити фляги й напоїти коней. Глянувши вниз, він помітив сліди разаків. «Ну що ж, принаймні ми рухаємось у правильному напрямку», — зрадів Ерагон, відчуваючи, як високо в небі з нього не зводить очей вірна Сапфіра.

Щоправда, його непокоїло те, що вони бачили тільки двох ургалів. Селян було вбито, а Язуак спустошено великою ордою. Куди ж тоді вона поділася? «Можливо, ті, кого ми зустріли, були ар’єргардом або просто приманкою для можливих переслідувачів головного загону», — міркував Ерагон.

Парубкові ще й досі не давала спокою загадка, як це він зумів упоратися одразу з двома ургалами. Ерагон спробував пояснити собі цю незвичайну подію й дійшов висновку, що він, Ерагон, — фермерський син з Паланкарської долини — скористався магією. Магією! Тільки так можна було пояснити те, що сталося. Звісно, в це важко повірити, але ж не будеш заперечувати бачене на власні очі. «Якимось чином я зробився чаклуном або магом!» — не міг надивуватися Ерагон. Утім, він не знав, ані того, як користатися цією силою, ані її властивостей. «Звідки в мене такі здібності? — думав юнак. — Може, їх мають усі вершники? І якщо Бром про це знав, то чому він не попередив мене?» Пригнічений і водночас здивований, він тільки скрушно похитав головою.

Трохи перегодом парубок переговорив із Сапфірою, аби дізнатися, як там Бром, а ще поділитися своїми думками. Та була не менше здивована новими здібностями свого господаря.

— Сапфіро, ти можеш пошукати десь місце для відпочинку? — попросив її Ерагон. — Сам я цього, на жаль, не зроблю.

Доки дракон був у пошуках, юнак продовжував рухатись уздовж річки Нінор.

Сапфіра озвалася аж тоді, коли вже почало сутеніти.