Розділ «Доленосний політ»

— Тому, що вони вбивці, — прошепотіла Сапфіра.

— Герроу в небезпеці, а ти тягнеш мене в цей божевільний політ! Хіба ж ти не можеш мене захистити? — наполягав юнак.

Сапфіра загарчала, клацнувши щелепами.

— Ага, — зрадів Ерагон, — значить можеш, то навіщо тоді тікати?

— Чужа смерть отруює єство, — відповів на те дракон.

Парубок звівся на ліктях, ледь стримуючи роздратування.

— Сапфіро, поглянь, де ми! — вигукнув він у розпачі. — Сонце вже сіло, а я через ці перегони обідрав собі ноги, наче луску з риби! Ти цього хотіла?

— Ні, —засмутився дракон.

— Тоді навіщо ти це зробила? — знесилено спитав юнак. У думках Сапфіри він прочитав, що та страждає через його біль, але не через свій власний вчинок. Вона відвернулась, так нічого й не відповівши. На морозі в Ерагона почали заклякати ноги, і, хоча холод трохи вгамовував біль, хлопець знав, що довго так не протягне. Тоді він змінив тактику.

— Я замерзну тут на смерть, якщо ти не знайдеш прихистку, де можна було б зігрітися, — озвався він. — Назбирай хоч якогось хмизу, врешті-решт.

Дракон, здається, тільки цього й чекав. Він зрадів, що допит закінчено.

— У цьому немає потреби, — сказала Сапфіра. — Я ляжу поруч з тобою й накрию тебе своїми крилами. Мій вогонь зігріє тебе.

Ерагон відкинувся назад, вдарившись потилицею об мерзлий сніг.

— Добре, але спочатку розчисти тут усе довкола. Так буде зручніше, — озвався він стомлено. У відповідь Сапфіра одним помахом хвоста змела найближчий замет, а потім дбайливо зчистила з місцини, що утворилася, сніг, прибравши навіть найменші грудочки. Ерагон невтішно поглянув на багнюку, що з’явилася перед ним.

— Я все одно не зможу туди дійти. Тобі доведеться допомогти мені, — звернувся він до своєї рятівниці.

Тієї ж миті драконова голова, завбільшки з його тулуб, схилилася до нього. Юнак зазирнув у великі сині очі й схопився руками за один із гладеньких кістяних шипів. Сапфіра обережно підвела голову, тягнучи Ерагона на собі. Так само обережно вона перенесла його на розчищену місцину.

— Тихше, тихше, — простогнав юнак, коли його ноги зачепилися об уламок скелі й він відчув пекучий біль.

Уклавши свого господаря, дракон умостився поруч і підставив йому теплий живіт. Ерагон притулився до гладенької лускатої шкіри, а тим часом над ним простяглося драконове крило, утворивши над головою живий намет. Зовсім скоро юнак почав зігріватися.

Він втягнув руки всередину куртки, обмотавши рукава довкола шиї. Уперше за весь день юнак відчув, як його шлунок аж злипається від голоду. Утім, навіть голод не давав забути про головне: чи дістанеться він ферми, перш ніж там з’являться чужинці? І що буде, коли він раптом спізниться? «Якби я навіть зміг видертися верхи на Сапфіру, ми все одно не встигнемо, — думав парубок. — Чужинці будуть там значно раніше». Він заплющив очі, відчувши, як по щоці скотилася сльоза. «Що ж я накоїв?» Ця думка не давала йому спокою.