Без рук, та не без сил
Моя перша і єдина бійка сталася в школі. Я побився з головним задиракою школи, Чакі. Звали його інакше, та він був веснянкуватим і клаповухим руданем, як Чакі з фільму жахів, тому я називатиму його саме так, щоб позбавити його від почуття провини.
Чакі першим зародив у моєму серці справжній страх. Всі ми стикаємося зі страхами, реальними і уявними. Нельсон Мандела казав, що сміливий не той, хто не відчуває страху, а той, хто зумів його здолати. Коли Чакі зачіпав мене, я відчував страх. Інша справа – перемогти його.
Навряд чи ви повірите мені, та ваші й мої страхи – це справжній дар. Основні страхи – страх перед вогнем, страх падіння, страх перед агресивним звіром – є засобом виживання. Радійте цим страхам і зберігайте їх, але не дозволяйте їм заволодіти вами.
Надмір страху шкідливий. Занадто часто страх невдачі, розчарування або відмови позбавляють нас сил. Замість його побороти, ми здаємося йому на милість і обмежуємо себе.
Не дозволяйте страхові гальмувати вас дорогою до своєї мрії. Ставтеся нього, як до детектора диму. Звертайте увагу, коли він спрацьовує: роззирніться довкола, щоб зрозуміти, чи справді вам загрожує небезпека або це просто спрацювала сирена. Якщо реальної загрози немає, забудьте про це і живіть своїм життям.
Мій шкільний мучитель Чакі дав мені урок з подолання страху і руху вперед, сталося це після першої та останньої бійки в моєму дитинстві. Я дружив майже з усіма школярами, навіть із найкрутішими хлопцями. А ось Чакі мене недолюблював. Він був невпевнений в собі і весь час шукав, з ким би почубитися. Він був більший од мене та й усіх у школі.
Я ні з ким не задирався. Був звичайним школярем, важив двадцять два фунти і їздив у інвалідному візку. Чакі, старший на два роки, поруч зі мною видавався справжнім гігантом.
«Закладаємося, ти не вмієш битися», – сказав він мені якось уранці. Поруч були мої друзі, тому я вдав, що мені не страшно. Хоча насправді думав: «Я в інвалідному візку, а він удвічі більший за мене. Кепські справи».
«А закладаємося, що вмію», – відповів я, бо не бачив іншого виходу.
Досвіду бійок я не мав, бо виріс у християнській родині. Мене вчили, що насильство нічого не вирішує. Однак і слабаком я не був. Ми часто боролися з братом і кузенами. Молодший брат досі згадує про це. Поки Аарон не став більший і вищий за мене, я міг повалити його на підлогу, а потім спритно орудував підборіддям.
«Своїм підборіддям ти міг мені руку зламати, – згадує Аарон. – Але потім, коли я став старшим і дужчим, мені досить було впертися тобі в лоб, і ти вже не міг дотягнутися до мене».
З Чакі було складніше. Я не боявся битися з ним. Просто не знав, як це зробити. У кожній бійці, яку я бачив у кіно або по телевізору, суперники штовхалися і хвицалися. Мені ж не було чим.
Це не зупинило Чакі.
«Якщо ти вмієш битися, доведи це!» – сказав він.
«Добре, зустрінемося надворі в обід», – буркнув я.
«Домовилися, – посміхнувся Чакі. – Тобі краще прийти!».
Посеред нашого ігрового майданчика був бетонний круг – справжня арена нашого шкільного цирку. Всі бійки влаштовувалися саме тут. Це була наша сцена. Те, що відбувалося тут, впливало на життя всієї школи. Якби мене перемогли тут, то життя б мені не було.
Під час уроків англійської, географії та математики у мене тільки думки були, що про майбутню бійку. Школою поширилася чутка про наш конфлікт. Всім закортіло довідатися, що я придумав. А в мене не було жодної ідеї.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Життя без обмежень. Шлях до неймовірно щасливого життя» автора Нік Вуйчич на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 6 Без рук, та не без сил“ на сторінці 1. Приємного читання.