Розділ 3 З цілковитою певністю в серці

З цілковитою певністю в серці

Біблія вчить, що віра – це те, на що люди сподіваються і що не потребує доказів. Ми з вами не можемо жити без віри. Найчастіше про віру згадують у релігійному сенсі слова. Та в житті є й інші прояви віри. Як християнин, я живу з вірою в Бога. Попри те, що не можу побачити Його або доторкнутися до Нього, я всім серцем вірю в те, що Він існує, і ввіряю Йому своє майбутнє. Не знаю, що майбутнє приготувало для мене, та оскільки вірю в Бога, знаю, хто визначить моє завтра.

Це всього лише один вид віри. Я вірю багато в що. Розумію, що є щось таке, чого я не можу побачити, помацати або відчути, однак це таки існує. Я вірю в існування кисню, і в те, що кисень необхідний нам для життя. Я не можу його побачити, помацати або відчути, просто знаю, що він є, тому що є я. Якщо я живий, значить, я дихаю, значить, кисень існує, чи не так?

Так само, як для життя нам потрібен кисень, потрібна і віра. Чому? Річ у тім, що всі ми стикаємося з труднощами. Часом у нашому житті виникають ситуації, з яких ми не бачимо виходу. І ось тоді на допомогу нам приходить віра.

Нещодавно я отримав листа від жінки на ім’я Кеті. Вона народилася без колінної чашечки в одній нозі, і ногу довелося ампутувати ще в дитинстві. Через медичні проблеми вона втратила роботу. Їй довелося перенести близько двадцяти операцій. Тепер їй уже за тридцять. Вона заміжня. Кеті розповіла мені, як часто її мучило питання, чому все це сталося саме з нею.

Переглянувши один із моїх записів, Кеті зрозуміла, що часом ми просто не можемо відповісти на це питання, повинні повірити в Божий промисел, і з часом сенс його розкриється. А до цього необхідно просто вірити.

«Від щирого серця вдячна вам, – написала мені Кеті. – Тепер я вірю в те, що я, як і ви, є Божою обраницею. Сподіваюся колись із вами зустрітися особисто, обійняти вас і подякувати за те, що ви відкрили мені осяйне світло».

Кеті знайшла силу і надію тільки після того, як зважилася повірити в те, чого вона не може побачити чи зрозуміти. Саме так і діє віра. Вас опосідають проблеми, які здаються вам нездоланними. У пошуках рішення часом доводиться покладатися саме на віру, а часом просто вірити в те, що відповідь обов’язково знайдеться, і важкі часи залишаться позаду.

І саме тому я кажу вам про ВІРУ, тобто про цілковиту певність у тому, що настануть кращі часи. Я не можу довести, але абсолютно певен у тому, що, живучи з вірою, я перебуваю набагато ближче до істини, ніж будь-хто, що перебуває в розпачі. Щороку я виступаю перед тисячами школярів. І щоразу заводжу розмову про віру в те, що неможливо побачити. Іноді малюки мене лякаються. Навіть не знаю чому, ми ж з ними однакового зросту. І тоді я кажу їм, що просто замалий для свого віку.

Я жартую і сміюся, поки вони не звикнуть до мене. Коли мій вигляд перестає їх лякати, помічаю, що багатьом дітям подобається моя маленька ліва ступня: вони тицяють на неї пальцями і розглядають її. Я одразу ж починаю жартувати зі своєї «маленької курячої лапки». І це завжди викликає сміх, бо визначення цілком влучне.

Моя сестра Мішель на шість років молодша за мене. Саме вона помітила подібність моєї ступні до курячої лапки. Ми часто вирушали в поїздки всією сім’єю. І тоді нас трьох, мене, Мішель і Аарона, пристібали до заднього сидіння машини одним ременем. Як більшість чоловіків, наш батько не любив зупинятися в дорозі. Коли нам хотілося їсти, ми починали кидатися різним дріб’язком у тата й маму.

Коли й тоді дорослі не зважали на нас, ми зчиняли шарварок і вдавали, що зараз з’їмо одне одного. В одній такій поїздці Мішель заявила, що відкусить мою маленьку ступню, тому що «вона подібна до курячої лапки». Ми посміялися з її жарту і я забув про нього. Та за кілька років Мішель привела додому цуценя. Як тільки я сідав, воно весь час намагалося вчепитися зубами у мою ступню. Я відганяв песика, але той постійно повертався.

«Бачиш, – сказала Мішель, – навіть собача розуміє, що твоя нога подібна до курячої лапки!».

І мені це сподобалося! Відтоді під час своїх виступів перед школярами я постійно розповідаю цю історію. Як тільки демонструю їм свою ліву ступню, то відразу ж питаю, чи дійсно у мене тільки одна ступня. Зазвичай це питання спантеличує їх, бо вони бачать лишень одну, хоча має бути дві. Більшість дітей примиряються з тим, що бачать, кажуть, що у мене тільки одна ступня. А потім я показую їм «молодшу», мою зовсім крихітну праву ступню, яку зазвичай не видно. Іноді я навіть шокую їх, коли висовую і ворушу нею. Зазвичай дітлахи здіймають ґвалт. Це дуже кумедно, адже діти такі безпосередні!

Щоб повірити, вони мають неодмінно побачити.

Потім я переконую їх, як і вас, у тому, що вони повинні вірити: попереду на них чекають безмежні можливості. Головне – рухатися вперед, навіть коли дуже важко.

Пам’ятайте про те, що ваше життя визначається не тільки тим, що ви бачите, а й тим, що можете собі уявити. Це і називається вірою.

Віра в польоті

Сам Бог керує моєю уявою. Я вірю Йому. Цілком певен, що навіть без рук і ніг зможу прекрасно жити. І ви повинні вірити в те, що для вас немає нічого неможливого. Вірте в те, що коли зробите все можливе заради досягнення своєї мрії, ваші зусилля будуть винагороджені. Часом наша віра реалізується ще до того, як зусилля починають приносити плоди. В цьому я переконався в 2009 році під час поїздки до Колумбії. За десять днів я повинен був виступити в дев’яти містах. Оскільки відстані були дуже великі, а часу обмаль, організатори забронювали для нас невеликий літак, на якому ми перелітали з міста до міста. Разом із двома пілотами, котрих звали Мігелями, нас було восьмеро. Пілоти практично не розмовляли англійською. Під час одного з перельотів ми почули, як бортовий комп’ютер – англійською! – видає попередження: «Витягнути! Витягнути!».