Розділ 6 Без рук, та не без сил

Я знову атакував Чакі, цього разу стрімкіше. Один, два, три – і я вже перед ним. Та перш ніж я зметикував, що робити далі, Чакі знову штовхнув мене в груди руками. Один поштовх – і я знову на землі, знову покотився по бетону.

Я стукнувся головою об бетон. В очах потемніло.

Опритомнів я від дівчачого вереску.

Як мені хотілося, щоб на майданчику з’явився хтось із вчителів! Чому помічника директора школи ніколи немає на місці, коли він так потрібен?

Коли в очах прояснилося, я побачив злу фізіономію Чакі прямо над собою. Цей тип виконував танець переможця.

Ну годі! Ось я зараз виб’ю з нього дух!

Я перекотився на живіт, уперся лобом у землю і піднявся для останнього бою. Ох і викид адреналіну! Цього разу я з такою блискавичністю накинувся на Чакі, що той і не сподівався.

Він відступив, а я перетворився на людину-ракету, скориставшись своєю крихітною лівою ступнею. В результаті – головою розтовк Чакі ніс. Він упав. Я притиснув його до землі й покотився. А коли прийшов до тями, Чакі лежав на землі, витирав ніс і схлипував.

Я не відчув радості перемоги, був розчавлений почуттям провини. Син священика благав прощення:

«Прости мені! З тобою все гаразд?».

«Дивіться, у Чакі кров!» – вигукнула котрась із дівчаток.

«Все скінчено», – подумав я.

Із розбитого носа кров юшила крізь пальці Чакі. Він прибрав руку, і кров залила його обличчя та пофарбувала сорочку в червоний колір.

Половина глядачів здійняли радісний крик. Друга половина відчувала жах. Чакі не позаздриш. Його щойно переміг каліка без рук і ніг. Такої ганьби йому не пережити. Слава Чакі залишилася в минулому. Він затиснув пальцями ніс і кинувся в туалет.

Скажу відверто, що більше я його ніколи не бачив. Йому довелося перейти до іншої школи. Чакі, якщо ти читаєш ці рядки, вибач мені. Сподіваюся, твоє життя склалося вдало.

Я пишався тим, що зумів постояти за себе, але мене мучило почуття провини. Після школи я повернувся додому і відразу ж все розповів батькам. Думав, що мене суворо покарають. Але мої хвилювання були марні. Тато з мамою не повірили в те, що їхній син-інвалід зміг перемогти в бійці головного задираку школи! А я не пробував переконати їх у протилежному.

Ця історія подобається людям. Здається смішною. Та, розповідаючи про це, я відчуваю збентеження, оскільки не прихильник насильства і вважаю, що це не метод вирішення суперечок. Я завжди пам’ятатиму свою першу і єдину бійку, бо подолав свій страх. У тому віці це було особливо корисно. Я зрозумів, що можу дозволити собі бути слабким, тому що знайшов внутрішню силу.

Ані рук, ані ніг, ані страху

Можливо, ви чітко усвідомлюєте власну мету життя, сподіваєтеся на нові можливості, вірите в світле майбутнє, високо себе цінуєте і правильно ставитеся до життя. Та досягти мети вам заважає страх. У житті є багато значно гіршого за відсутність рук і ніг. Страх – одна з цих позицій. Неможливо жити повним життям, якщо кожне ваше рішення визначається страхом.

Страх не дає вам рухатися вперед і заважає стати тим, ким ви хочете. Але це всього лише настрій, почуття. Страх не реальний! Згадайте, як часто ви боялися чогось – походу до дантиста, співбесіди про прийом на роботу, операції або шкільного іспиту, – а потім виявлялося, що все було зовсім не так страшно, як ви те собі надумали.