Розділ 6 Без рук, та не без сил

Я розумію такий хід думок. Що дорослішим я ставав, то з більшою кількістю страхів мені довелося зіткнутися: страх бути зневаженим, страх неадекватності, страх залежності. І це не була гра уяви: моєму тілу не вистачало стандартних «пристосувань». Але батьки закликали мене зосередитися не на тому, чого мені бракує, а на тому, що маю і що я можу створити, коли не стримуватиму своєї уяви: «Мрій на повну котушку, Ніку, і ніколи не дозволяй страхові зупиняти тебе на шляху до своєї мрії. Не можна, щоб він визначав твоє майбутнє. Обирай життя, якого тобі хочеться, і досягай його».

Я виступав перед людьми в дев’ятнадцяти країнах, ніс слово надії і віри величезним натовпам людей, які збиралися на стадіонах, аренах, школах, церквах і в’язницях. Я ніколи б не домігся такого успіху, коли б батьки не навчили мене визнавати свої страхи, а потім переступати через них.

Страх як засіб мотивації

Ані мені, ані вам, напевно, ніколи не домогтися такого успіху у спорті, як це вдалося Майклові Джордану. Та, подібно до великого спортсмена, ви можете використовувати страх як засіб мотивації, і тоді це допоможе вам досягти мети і побудувати таке життя, як вам того хочеться.

Лора Грегорі – моя однокласниця і подруга. Я завжди можу розраховувати на те, що вона скаже мені саме те, що думає. Вона не ходитиме околяса. Одного разу в першому класі Лора запитала: «У школі біля тебе помічник учителя. А хто піклується про тебе вдома?».

«Батьки, певна річ», – відповів я, не розуміючи, що вона має на увазі.

«І тобі це подобається?».

«Те, що батьки мені допомагають? Звичайно!

А хто ж іще мені допоможе?».

«Я маю на увазі допомогу, коли ти одягаєшся, приймаєш душ чи перебуваєш у туалеті, – пояснила вона. – А як же почуття власної гідності? Тебе не дивує, що ти не можеш робити цього самостійно?».

Лора не хотіла мене образити. Вона в усьому шукала істину і хотіла зрозуміти, як я ставлюся до повсякденних аспектів життя. Але вона зачепила дуже складну тему. Понад усе в житті я боявся стати тягарем для близьких людей. Мене ніколи не полишала думка про те, що я цілком залежу від батьків, брата і сестри. Іноді я з жахом прокидався серед ночі, бо мені наснилося, що батьків більше немає, і я цілком залежу від Аарона або Мішель.

І страх цей був дуже реальним. Я божеволів од своєї залежності. Відверті Лорині питання позбавили мене мук страху, натомість страх я використав як засіб мотивації. Питання про залежність раз-у-раз вигулькували у моїй свідомості, але тільки того дня я замислився над ними всерйоз і вирішив раз і назавжди позбутися цієї проблеми.

Якщо я зосереджуся на цій проблемі, то наскільки незалежним зможу стати? Страх стати тягарем для близьких змусив мене діяти. Я створив для себе девіз, хоч натоді не розумів, у чому він полягає. Страх став моєю рушійною силою. Я мушу стати більш самостійним. Але як?

Батьки завжди казали, що готові допомогти мені і що їх це не обтяжує. Вони залюбки піднімали мене, одягали, робили все, що мені було необхідно. Але мене напружувало те, що я сам не можу навіть випити води, і мені потрібен хтось, щоб підсадив на унітаз. Я дорослішав і хотів більше робити для себе сам, хотів більшої незалежності. Страх змусив мене працювати в цьому напрямку.

Понад усе на світі я боявся стати тягарем для свого брата Аарона після смерті батьків. Я часто думав про це, бо якщо хтось і заслуговував на нормальне життя, то це мій нещасний молодший брат. Я вважав, що Бог повинен подарувати йому щастя, бо більшу частину життя йому доводилося допомагати мені, жити зі мною і приділяти мені багато уваги. Аарон має руки й ноги, однак у певному сенсі йому важче, ніж мені: він завжди відчував, що мусить наглядати за мною.

Рішення стати більш самостійним багато в чому вплинуло на моє життя. Це було питання виживання. Лора нагадала мені, що я цілком залежу від доброти і терпіння інших людей. Я знав, що не завжди зможу на це покладатися. Крім того, не слід було забувати і про гордість.

Колись я реально можу завести власну сім’ю. І мені не хотілося б, щоб дружині доводилося весь час тягати мене. Я хочу мати дітей і бути хорошим батьком, здатним утримувати сім’ю. Я подумав: «Мені потрібно позбутися інвалідного візка!».

Страх може бути ворогом, але я зумів зробити його своїм другом. Я оголосив батькам, що хочу сам піклуватися про себе. Певна річ, спершу вони сполошилися: «Ти не повинен цього робити. Ми зробимо все, щоб про тебе завжди дбали».

«Мамо, тату, – відповів я, – я повинен зробити це заради вас і себе самого. Тому подумаймо, як це зробити».

І ми придумали. Наші зусилля чимсь нагадали мені старий фільм «Швейцарські Робінзони». Опинившись на безлюдному острові, ці люди придумали купу пристосувань для миття, приготування їжі і просто для виживання. Я розумію, що людина – це не острів, особливо людина без рук і ніг. Можливо, я більше нагадую півострів або перешийок.