Розділ 8 Нова перешкода в кущах

Нова перешкода в кущах

Мені було дванадцять, коли наша сім’я з Австралії переїхала до США. Я страшенно боявся опинитися в новому місці, де в мене немає друзів. У літаку ми з братом і сестрою практикувалися розмовляти американською англійською, щоб не стати предметом для кепкувань з боку майбутніх однокласників.

Я не міг змінити своє незвичайне тіло, але був спроможний подолати іноземний акцент. Пізніше я довідався, що більшості американців подобається австралійський акцент. Кількома роками раніше у країні з великим успіхом пройшов фільм «Данді на прізвисько Крокодил». Намагаючись розмовляти, як мої однокласники, я упустив купу можливостей справити враження на дівчат.

Це була перша серйозна зміна в моєму житті. Спроба розмовляти, як в Америці, виявилася не єдиною помилкою. Я пішов до школи в Ліндеро-Каньйон, у передгір’ях Санта-Моніки, неподалік місця, де живу зараз. Це була чудова школа, та початок там виявився не надто легкий. Будь-якій дитині важко виїхати з місця, де вона зростала, змінити школу і завести нових друзів. Та я був не лишень новачком, я ще й не скидався на «нормальну» дитину, бо був єдиним учнем з особливими потребами, що вимагав помічника. Більшість підлітків переймаються виключно прищами. То уявіть моє занепокоєння у цій ситуації.

Мені вже довелося пройти через це в Австралії, спочатку в школі Мельбурна, потім – після переїзду до Брізбена. Багато моїх сил пішло на те, щоб переконати однокласників, що я – чудовий хлопець, з яким можна дружити. Тепер я мусив знову пройти цей шлях.

Все по-новому

Проминувши перехідний період, часом ми навіть не усвідомлюємо, як він вплинув на нас. Хоч вам і може видатися, що все вам далося легко, та стреси, сумніви, навіть депресія – неминучі для людини, яка змушена була полишити власну зону комфорту. Ви можете усвідомлювати мету життя, сподіватися на краще, мати сильну віру і високу самооцінку, можете позитивно ставитися до життя, не боятися власних страхів і вміти долати невдачі. Та якщо ви не впораєтеся з неминучими змінами, що їх вам приготувало життя, то ніколи не зможете просунутися вперед.

Ми часто опираємося змінам, та кому потрібне життя без них? Найбільші наші досягнення, розвиток і нагороди – результат переїзду на нове місце, зміни роботи, вибору іншого курсу навчання або початку нових стосунків.

Наше життя – це шлях із дитинства в юність, доросле життя і старість. Не змінюватися було б страшенно нудно. Часом ми потребуємо терпіння. Ми не завжди спроможні контролювати або навіть впливати на зміни, а такі бажані для нас зміни можуть і не відбутися саме тоді, коли ми про них мріємо.

Існує два основних типи змін, які мучать нас і руйнують наше буденне життя. Перші відбуваються з нами. Другі відбуваються всередині нас. Ми не можемо контролювати перші, але можемо і повинні впоратися з другими.

Я не міг вплинути на рішення батьків виїхати у США, як не міг вплинути на те, що народився без рук і без ніг. Ці події перебували поза моїм контролем. Але в обох ситуаціях я міг визначити своє ставлення. Я зрозумів, що можу впоратися з переїздом у нову країну, і твердо вирішив домогтися успіху.

Ви теж можете справлятися з небажаними або несподіваними життєвими змінами. Часто стрімкі й несподівані зміни обставин – смерть коханої людини, втрата роботи, хвороба, нещасний випадок – завдають нам страждань. І спочатку ми не розуміємо, що це – серйозні події, що змінюють наше життя. Пильність – от перший крок до контролю за небажаними або несподіваними змінами. Ви повинні відразу зрозуміти, що вступаєте в нову життєву фазу – добру чи погану. Саме лише усвідомлення цього знімає стрес. Мисліть позитивно: «Гаразд, все змінилося і тепер стало по-новому. Все трохи дивно виглядає. Мені потрібно зберігати спокій, не піддаватися паніці й набратися терпіння. Я знаю, що все робиться на краще».

Коли ми переїхали до США, я мав час подумати про те, як змінюється наше життя, але часом я почувався нещасним і заплутався. Іноді мені хотілося закричати: «Я просто хочу повернутися додому до мого реального життя!».

Мені шкода, але у вашому житті напевно теж будуть такі моменти. Коли я озираюся на власне життя, все це здається мені смішним. Особливо зараз, коли я з задоволенням живу в Каліфорнії. Сподіваюся, колись ви теж зможете посміятися над собою, так само, як це зробив я. Ви повинні розуміти, що пригніченість і гнів – природні емоції, пов’язані з життєвими змінами. Не мордуйтеся, дайте собі час звикнути, це допоможе підготуватися до нових несподіванок. Це все одно, що переїхати в інше місто: потрібно дати собі час на те, щоб знайти дорогу, акліматизуватися і пристосуватися до нового життя.

Сподівайтеся на несподіване

Перші кілька тижнів у Америці стали для мене культурним шоком. Першого ж дня у школі я відчув паніку, коли весь клас встав і вголос промовив Обітницю вірності прапору. В Австралії ми нічого такого не робили. У мене виникло відчуття, що я опинився у клубі, до якого не належу.

Наступного дня у школі оголосили тривогу і вчителі веліли нам сховатися під партами! Я думав, що на нас напали прибульці, але то була навчальна тривога на випадок землетрусу. Землетрусу?!

Певна річ, я ловив на собі нервові погляди, мені ставили нетактовні питання і кепкували з мого вигляду. Цікавим американцям понад усе кортіло довідатися, як я справляюся в туалеті. Я молився про те, щоб стався землетрус, щоб зупинити цю непристойну цікавість до подібних речей.

Мені довелося звикати переходити з класу в клас під час занять. В Австралії всі предмети викладали в одному класі. Ми не скакали весь день, мов кенгуру. У Ліндеро-Каньйоні нам упродовж дня доводилося переходити з одного класу в інший.