Розділ 6 Без рук, та не без сил

Я гадав, що Чакі вб’є мене, але подивіться, що з того вийшло! Дорослі занадто часто поводяться, мов діти. Вони як ті малюки, що тремтять у темряві, бо гілля дерев за вікном спальні скидається на щупальця жахливих почвар-людожерів.

Я бачив, як страх паралізує цілком нормальних людей. Я не кажу про фільми жахів або нічні кошмари. Багатьох паралізує страх невдачі, страх перед помилками, зобов’язаннями, навіть перед успіхом. Страх неминуче постукає й у ваші двері. Не впускайте його. Нехай іде своєю дорогою, а ви йдіть своєю. Ви маєте вибір.

Психологи вважають, що більшість страхів – набуті. Ми народжуємося з двома інстинктивними страхами: перед гучними звуками і падінням. У першому класі я боявся Чакі, але зумів подолати страх, вирішивши не чекати, поки наберуся хоробрості, просто повівся сміливо і справді виявився сміливим! Навіть дорослі часто малюють собі страшні фантазії, які зовсім не пов’язані з реальністю. Ось чому страх часто називають «помилковими доказами, які видаються реальними». Ми настільки зосереджуємося на власних страхах, що вони починають здаватися нам реальними. І в результаті починають керувати нами.

Важко уявити, щоб такий великий і успішний чоловік, як Майкл Джордан чогось боявся. Однак під час виступу в Залі Слави НБА Джордан відверто розповів про те, як страх змушував його дедалі більше вдосконалюватися в своєму виді спорту. На завершення він сказав: «Одного разу ви поглянете і побачите мене на майданчику п’ятдесятилітнім. Не смійтеся, не смійтеся. Ніколи не говори ніколи. Тому що будь-які обмеження, так само як і страхи, часто виявляються лише ілюзіями».

Можливо, Джордан – не філософ, а просто баскетболіст, але тут із ним важко не погодитися. Дотримуйтесь його правил: визнайте, що страхи не є реальними. Відкиньте їх або використовуйте на свою користь. Щоб подолати свої страхи – страх польоту, падіння або стосунків – визнайте, що це не реальність, а емоція, і ви цілком спроможні контролювати власні реакції на свої ж емоції.

Мені довелося засвоїти цей урок, щойно почалася моя ораторська кар’єра. Я дуже боявся і нервував. Не знав, як люди відреагують на мої слова. Не був упевнений в тому, що мене взагалі будуть слухати. На щастя, спочатку я виступав перед учнями власної школи. Вони знали мене, і ми чудово ладнали. Згодом я став виступати перед великими молодіжними групами, а також у церквах. Там серед слухачів вже майже не було моїх друзів. Поступово я зумів подолати нервозність і страх.

Я й зараз боюся виступати перед великими аудиторіями – часом мене слухають десятки, а то і сотні тисяч. Я вирушаю у віддалені райони Китаю, Південної Америки, Африки та інших частин світу і не уявляю, як люди сприймуть мене. Боюся, а раптом вони не зрозуміють моїх жартів, або ж цим я ображу представників інших культур. Страх нагадує мені, щоб я обов’язково погоджував текст виступів із перекладачами та організаторами. Це дозволяє уникнути незручностей.

Таким чином я навчився використовувати свій страх як джерело енергії, засіб концентрації і зосередженості. Якщо я боюся забути текст або припуститися помилки, він допомагає мені зосередитися на серйозній підготовці до кожного виступу.

Багато страхів доволі корисні у цьому сенсі. Наприклад, корисний страх спонукає нас пристібати ремінь безпеки, тому що ми не хочемо постраждати в автомобільній катастрофі. Страх перед застудою або грипом змушує нас мити руки і приймати вітаміни, що, поза сумнівом, корисно.

Але часті й надмірні страхи виходять з-під контролю. Замість вжити стандартних заходів проти грипу і застуди, деякі люди доходять до крайнощів, замикаються у власних будинках і відмовляються виходити надвір. Коли страхи заважають нам жити нормальним життям і не дають робити те, що ми могли б зробити, вони виявляються шкідливими і нерозумними.

Страх «а якщо…»

Батьки моєї подруги розлучилися, коли вона була ще зовсім малою. Навіть після розлучення її батько і мати продовжували сваритися і скандалити. Зараз моя подруга вже доросла жінка, та вона боїться виходити заміж. «Я не хочу, щоб у мене було так само, як у моїх батьків», – каже вона.

Лишень уявіть: людина відмовляється від міцних і тривалих стосунків, бо боїться, що вони можуть виявитися невдалими! Це вже хвороба і дурість! Неможливо вважати весілля першим кроком до розлучення. Згадайте вірші Теннісона: «краще кохати і втратити, ніж взагалі не спізнати любові»…

Навряд чи ви матимете життя щасливе і радісне, якщо відчуватимете постійний страх перед тим, що може статися колись, десь і якось. Якщо кожен день лишатися в ліжку й боятися, що вас може вразити блискавка або вкусить малярійний комар, життя стане сумним, чи не так?

Багато одержимих страхами зосереджуються на питанні «якщо?» замість думати «а чом би й ні?».

· А якщо я зазнаю невдачі?

· А якщо я виявлюся не досить добрим?

· А якщо наді мною сміятимуться?

· А якщо я провалюсь?

· А якщо я не зможу зберегти досягнутого?