Розділ «МІСІС КОРНЕР ПІЗНАЄ ЦІНУ ЩАСТЯ»

— Він не був п’яний,— заперечила місіс Корнер,— а тільки трохи під чаркою.

— Люба моя,— поправив її чоловік,— він же на ногах не міг стояти!

— Зате був куди кумеднішим, ніж дехто з тих, хто може стояти,— не поступилася дружина.

— Цілком можливо, люба Емі,— пояснив їй містер Корнер,— що хтось може бути кумедним і не напившись, а хтось інший може напитись і не...

— О, чоловікові не вадить деколи випити,— заявила місіс Корнер.

— Люба моя...

— Тобі, Крістофере, теж би іноді не завадило.

— Мені хотілося б, щоб ти не казала того, чого насправді не думаєш,— зауважив містер Корнер, простягаючи порожню чашку.— Якби хтось почув тебе...

— Найбільше мене обурює, коли кажуть, ніби я кажу те, чого не думаю,— заявила місіс Корнер.

— Нащо ж ти тоді так кажеш? — здивувався чоловік.

— Бо я... бо я справді так думаю.

— Не можу повірити, люба, ніби ти справді думаєш, що мені не завадило б напитись, нехай навіть лиш іноді.

— Я не казала напитись, я казала випити.

— Але ж я випиваю... в помірних дозах,— пробував відборонитись містер Корнер.— «Поміркованість у всьому» — такий мій девіз.

— Знаю,— відповіла місіс Корнер.

— Всього потроху й нічого...— цим разом містер Корнер сам себе урвав.— Боюся, що нам доведеться відкласти цю цікаву дискусію до іншої нагоди,— сказав він, підводячись.— Якщо ти не заперечуєш, люба, я б хотів переговорити з тобою в коридорі. В мене є кілька побутових запитань...

Господар і господиня протиснулися повз гостю й причинили за собою двері. Міс Грін лишилась за столом і їла собі далі.

— Я саме це й мала на увазі,— втретє зауважила місіс Корнер через хвилину, знов сідаючи за стіл.— Я б віддала все... все на світі,— палко додала вона,— аби тільки Крістофер став більше схожим на звичайного чоловіка.

— Але ж він завжди був таким... таким, як і зараз,— нагадала їй щира приятелька.

— О, звичайно, під час заручин кожна дівчина хоче, щоб її чоловік був сама досконалість. Але я не думала, що він таким і залишиться.