РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

Господарські справи. Любов до праці. Старий весляр — що він робить і що розповідає про те. Скептицизм молодого покоління. Перші спогади про плавання. Плоти. Джорджева перша спроба — з помпою. Старий човняр і його метод. Неквапність і спокій. Новачок. На дощанику з жердиною. Прикрий інцидент. Вияви дружби. Як я вперше плавав під вітрилом. Чому ми не потопились — моя гіпотеза.

Уранці ми прокинулись і поснідали, як зажадав Гарріс, по-простому, «без делікатесів». Тоді перемили посуд, прибрали все в човні (це робота, що не має кінця; виконуючи її, я починав досить виразно розуміти одну річ, що раніше була для мене загадкою: куди примудряється дівати час жінка, в якої нема іншого діла, крім догляду за одним-єдиним помешканням). А о десятій вирушили в дорогу з твердим наміром пропливти за день добрий перегін.

Ми домовилися, що зранку задля переміни йтимемо на веслах, а не на буксирі, і Гарріс висловив думку, що найкраще буде, коли ми з Джорджем гребтимемо, а він стернуватиме. Мені ця ідея зовсім не сподобалась; я сказав, що він виявив би більше благородства, якби захотів сісти з Гаррісом за весла, а мені дав трохи перепочити. Мені весь час здавалося, що я працюю більше, ніж слід, і така несправедливість ставала вже нестерпною.

Мені завжди здається, що я працюю більше, ніж би слід. Не подумайте, що я проти роботи. Я люблю її, вона мене чарує. Я можу цілі години сидіти й дивитись на неї. Я люблю, щоб у мене була робота; думка про те, що треба її закінчити й віддати, крає мені серце.

Перевантажити мене роботою просто неможливо. У мене вже виробилася справжня манія накопичувати роботу: мін кабінет такий завалений нею, що в ньому не лишилося й дюйма вільного місця для нової роботи. Мабуть, скоро мені доведеться прибудовувати флігель.

І ставлюсь я до своєї роботи дуже дбайливо. Серед неї є така, що лежить у мене вже багато років, а все як новенька, наче її й пальцем ніхто не торкався. Я дуже пишаюся своєю роботою і час від часу знімаю її з полиць, щоб позмітати порох. Ніхто в світі не зберігає своєї роботи так старанно, як я.

Та хоч яка велика моя жадоба до роботи, я волію бути справедливим і не прошу більше, ніж мені належиться по праву. Однак мені й без прохання накидають її більше — принаймні так мені здається. І це мені докучає.

Правда, Джордж запевняє, що мені не варто турбуватись через це. Він запевняє, що це тільки моя надмірна делікатність змушує мене боятись, чи не працюю я більше, ніж мені слід. Насправді ж я не роблю й половини того, що слід би. Але мені здається, що він каже так, аби тільки заспокоїти мене.

Як я помітив, під час подорожі в човні кожен член команди буває твердо переконаний, що він сам робить усе. Гарріс вважав, що лише він працює, а ми з Джорджем весь час байдикуємо. Джордж, навпаки, сміявся з самої думки, ніби Гарріс взагалі щось робить, а не лише їсть та спить, і був непохитно впевнений, що це він, Джордж, робить усю роботу, варту згадки.

Він сказав, що зроду ще не подорожував із такими двома ледацюгами, як Гарріс і я.

Гарріса ці слова насмішили.

— Ви послухайте! Наш Джордж говорить про роботу,— зареготав він.— Та йому півгодини попрацювати — і з нього дух вилетить! Ти бачив коли-небудь, щоб Джордж працював? — звернувся він до мене.

Я підтвердив, що ніколи того не бачив — принаймні під час цієї подорожі.

— Та певне, звідки ти можеш знати, працюю я чи ні,— відрубав Гаррісові Джордж,— коли ти спиш без просипу весь час! Ти бачив коли-небудь Гарріса не сонного, якщо тільки не за їжею? — спитав він мене.

Я не міг ухилитись від правди й підтримав Джорджа. Де йшлося про роботу, там із Гарріса було небагато пуття з самого початку.

— Ну, хай там як, а я працював більше від Дж.! — не здавався Гарріс.

— Звісно, менше працювати було вже нікуди,— погодився Джордж.

— Дж., мабуть, думає, що він у нас пасажир,— провадив Гарріс.

Оце така була їхня вдячність за те, що я пер і їх, і їхній нещасний човен від самого Кінгстона, і наглядав за всім, і добував усе, і дбав про них самих, і взагалі жили з себе тяг. Отак воно й ведеться на світі...