Розділ «МІСІС КОРНЕР ПІЗНАЄ ЦІНУ ЩАСТЯ»

Двері відчинилися.

— Перепрошую, що я спізнився,— заявив містер Корнер, бадьоро входячи в кімнату. Він узяв собі за правило неодмінно бувати уранці бадьорим. «Зустрічай день усмішкою, і він даруватиме тобі щастя» — такий був девіз, що його місіс Корнер чула від чоловіка кожного ранку, рівно двісті два рази за всі шість місяців і три тижні їхнього подружнього життя. Найрізноманітніші девізи посідали велике місце в житті містера Корнера. Вони були дбайливо виписані на картках однакового формату, а найдобірніші з них, прикріплені до дзеркала, щоранку повчали господаря, коли він голився.

— Знайшов? — запитала місіс Корнер.

— Диво дивне,— відповів містер Корнер, сівши за стіл.— Я своїми власними очима бачив, як вона впала під ліжко. Може...

— І не проси мене, щоб я її шукала,— урвала чоловіка місіс Корнер.— Деякі люди, якби їм довелося повзати навкарачки під ліжком і стукатись лобом об ніжки, не втерпіли б, щоб не вилаятись.— Слово «деякі» було виразно підкреслено.

— А це непогано загартовує характер,— натякнув містер Корнер,— коли часом примушуєш себе терпляче виконувати завдання, розраховані...

— Якщо ти заплутаєшся в одному з цих своїх довжелезних речень, то не матимеш коли й поснідати,— злякалася місіс Корнер.

— Шкода, якщо вона десь загубилася,— зауважив містер Корнер.— її внутрішня вартість, можливо...

— Я пошукаю її після сніданку,— зголосилася привітна міс Грін. — Розшукувати всякі речі — це мій хист.

— Охоче вірю,— галантно погодився містер Корнер, ручкою ложки розбиваючи яйце.— Від таких ясних очей, як ваші, мало...

— У тебе тільки десять хвилин,— попередила його дружина.— Швидше снідай!

— Я хотів би хоч раз мати змогу висловитись до кінця,— поскаржився містер Корнер.

— До кінця ти ніколи не доберешся,— переконано сказала місіс Корнер.

— Я хотів би хоч спробувати,— зітхнув чоловік.— Може, цими днями...

— Як тобі спалося, люба? Я забула в тебе спитати,— звернулася місіс Корнер до своєї щирої приятельки.

— Першу ніч у незнайомому місці я завжди сплю неспокійно,— відповіла міс Грін.— А крім того, я ж була трохи збуджена виставою.

— Я волів би, щоб чарівне мистецтво цього драматурга ми побачили в кращому зразку,— промовив містер Корнер.— Коли так рідко ходиш до театру...

— Треба ж людині розважатись,— урвала його дружина, а її приятелька додала:

— Правду кажучи, я ніколи в житті так не, сміялась!

— І справді було кумедно. Я й сам сміявся,— визнав містер Корнер.— Але все-таки мушу зауважити, що брати пияцтво як тему...