РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Троє в одному човні

Уогрев. Воскові фігури. Сонінг. Наше рагу. Монтморенсі глузує з нас. Бій Монтморенсі з чайником. Джордж учиться грати на банджо. Неприязне ставлення інших. Труднощі на шляху музиканта-аматора. Як учаться грати на козиці. На Гарріса після вечері нападав смуток. Ми з Джорджем ідемо прогулятись. Вертаємось голодні й змоклі. Чудна поведінка Гарріса. Гарріс і лебеді — дивовижна пригода. У Гарріса неспокійна ніч.

Після обіду ми скористалися з попутного вітерця й під вітрилом проминули Уогрев і Шіплейк. Вид із Темзи на Уогрев, прегарне старовинне містечко, що притулилось у коліні річки й наче дрімає під гарячим сонцем літнього дня, надовго закарбовується в пам’яті.

Заїзд «Святий Георгій і дракон» в Уогреві пишається чудовою вивіскою. Один бік її намалював Леслі, член Королівської академії, а другий — Годжсон, теж академік. Леслі зобразив самий бій Георгія з драконом, а Годжсон — сцену після бою: Георгій, скінчивши діло, п’є пиво з великого кухля.

В Уогреві жив Дей, автор «Сендфорда й Мертона»; а втім, ще більше честі містечку з того, що його тут убито. В уогревській церкві є пам’ятник місіс Сарі Гіл, що в своєму заповіті призначила щорічну премію в один фунт стерлінгів, яку на Великдень мали ділити між двома школярами й двома школярками, що «ні разу не виявили непослуху батькові й матері і ні разу не були спіймані на тому, що вони вилаялися, збрехали, щось украли або розбили шибку». За п’ять шилінгів на рік відмовлятись від стількох утіх! їй-богу, не варто.

В містечку хваляться, ніби колись, багато років тому, знайшовся один хлопець, який справді не робив нічого зазначеного чи принаймні не спіймався на тому — адже, власне, тільки цього й вимагав заповіт — і таким чином здобув вінець слави. Потім його на три тижні виставили в ратуші всім напоказ, під скляним ковпаком.

Кому діставалась премія відтоді, невідомо. Кажуть, ніби її щороку передають найближчому музеєві воскових фігур.

Шіплейк — гарненьке сільце, але його не видно з Темзи, бо воно лежить за горою. В шіплейкській церкві вінчався Теннісон.

Далі Темза аж до Сонінга звивається між численними островами, тиха, спокійна і пустельна. Мало людей гуляє по її берегах, хіба що на смерканні побачиш яку парочку сільських коханців. Лондонські дженджики з вищого й нижчого світу всі зостались у Генлі, а до похмурого брудного Редінга ще далеко. В цих місцях хочеться мріяти про минулі дні, про незабутні постаті й обличчя, про те, що могло б статись — але не сталося, чорт би його взяв!

В Сонінгу ми зійшли на берег і прогулялись по селу. Це найчарівніший куточок на всій Темзі. Сонінг більше схожий на театральну декорацію, ніж на справжнє село, збудоване з цегли й вапна. Усі будиночки тонуть у трояндах, а тепер, на початку червня, само час їхнього найпишнішого розквіту. Якщо вам доведеться заночувати в Сонінгу, йдіть до заїзду «Бик», що за церквою. Це справжній старовинний сільський заїзд. Перед будинком — зелене прямокутне подвір’я, де вечорами на лавах під деревами збираються діди випити елю й погомоніти про сільські справи. В самому заїзді низенькі кімнатки, загратовані вікна, незручні сходи й покручені коридори.

Ми тинялись по милому Сонінгу з годину, а потім, оскільки проминути Редінг того дня вже не встигли б, вирішили вернутись на один з островів біля Шіплейка і там зупинитись на ніч. Коли ми влаштувались, було ще рано, і Джордж сказав, що як у нас стільки вільного часу, можна зготувати розкішну вечерю. Він пообіцяв показати нам, якої смакоти можна накуховарити на річці, й запропонував, щоб ми зварили з нашої городини, решток печені та всяких інших залишків ірландське рагу.

Ця ідея відразу нас захопила. Джордж назбирав хмизу й розпалив багаття, а ми з Гаррісом заходились чистити картоплю. Я зроду не думав, що це таке морочливе діло. Можу запевнити, що мені ще ніколи не доводилось робити чогось складнішого. Ми почали бадьоро, майже пустотливо, але, поки обчистили першу картоплину, вся наша жвавість минулася. Що довше ми чистили, то більше лишалось на картоплині лушпайки. А коли ми зчистили її всю й повиколупували всі вічка, тоді не лишилось самої картоплини. Бо те, що лишилось, навряд чи заслуговувало такої назви: воно було завбільшки з квасолину. Джордж підійшов, подивився й сказав:

— Е, це нікуди не годиться. Ви тільки переводите картоплю. Треба її шкребти.

Ми почали її шкребти, однак це виявилося ще важче, ніж чистити. В цієї картоплі така чудернацька форма — самі горбочки, пиптики та ямки. Двадцять п’ять хвилин працювали ми без перепочинку — і обшкребли тільки чотири картоплини. А тоді застрайкували. Сказали, що не встигнемо сьогодні обшкребти себе.

Мабуть, ніщо в світі не може так забруднити людину, як шкребіння картоплі. Важко було повірити, що всі ті ошкребки, які засипали мене й Гарріса трохи не вище голови, вийшли з чотирьох картоплин. Із цього видно, як багато можна досягти дбанням і ощадливістю.

Але Джордж сказав, що класти лише чотири картоплини в ірландське рагу — це безглуздя, тому ми намили ще трохи картоплі — з півдесятка — й укинули її в каструлю нечищеною. Ми поклали туди також головку капусти й усипали кілька фунтів гороху. Джордж усе те перемішав і сказав, що місця в каструлі ще багато. Тоді ми перетрусили обидва кошики, повибирали всі рештки, залишки й недоїдки і теж укинули в рагу. Там знайшлось півпирога зі свининою й трохи холодної вареної шинки — все полетіло в каструлю. Джорджеві трапилась недоїдена бляшанка рибних консервів — він вишкрябав і її туди.

Джордж пояснив, що в цьому головна перевага ірландського рагу: можна спекатися відразу всіх залишків. Я виловив у кошику кілька розколотих яєць; вони теж пішли в рагу. Джордж сказав, що густіша буде юшечка.

Я вже забув, що ми клали туди ще, але знаю, що не пропало ніщо. І пригадую, що Монтморенсі, який з великою цікавістю стежив за всією процедурою, під кінець відійшов кудись із поважною, замисленою міною, а за кілька хвилин повернувся, несучи в зубах дохлого водяного щура, що його, очевидно, хотів запропонувати як свій внесок у вечерю — не знаю вже, чи щиро бажаючи допомогти, чи просто глузуючи з нас.

Ми засперечалися — класти щура в рагу чи ні. Гарріс сказав, що можна спробувати, в суміші з рештою пройде й щур, та й усе ж таки яке не є, а м’ясо. Але Джордж вимагав прецеденту. Він, мовляв, ніколи не чув, щоб у ірландське рагу клали водяних щурів, і воліє не пускатись у ризиковані експерименти.

Гарріс вичитав йому:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Троє в одному човні» автора Джером К. Джером на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи