Розділ «ОРЕНДА «СХРЕЩЕНИХ КЛЮЧІВ»»

Це історія про одного єпіскопа; таких історій чимало.

Якось у неділю у соборі св. Павла службу божу мав правити епіскоп. Оскільки випадок цей був винятковий, усі благочестиві газети Англії відрядили до собору своїх спеціальних представників для звіту.

Одним із трьох тих репортерів був добродій такого поважного вигляду, що в ньому ніхто б і не признав газетяра. Його звичайно вважали за члена ради графства або принаймні за архідиякона. Насправді, однак, він був людиною далеко не безгрішною і полюбляв джин. Мешкав він у Боу і в згадану неділю о п’ятій годині вирушив з дому до місця своєї роботи.

У сльотаву й непривітну надвечірню пору йти пішки від Боу до Сіті — річ не надто приємна, отож і невеликий був гріх, що дорогою наш репортер разів зо два заглядав до шиночків і підбадьорював себе чарочкою улюбленого напою. Опинившись поблизу собору, він побачив, що має в запасі ще двадцять хвилин — часу саме достатньо, щоб вихилити ще одну, останню чарку. У вузькому подвір’ї поряд із цвинтарем він помітив тихий шинок і, зайшовши туди, скрадливо прошепотів, нахиляючись над прилавком:

— Прошу вас, голубко, чарочку гарячого джину.

В голосі його бриніла смиренна гордість задоволеного своєю кар’єрою священнослужителя, а вся поведінка свідчила про бажання не привертати зайвих поглядів. Буфетниця, на яку його манери й зовнішність справили належне враження, кивнула на нього хазяїнові шинку. Хазяїн непомітно придивився до обличчя відвідувача, скільки його було видно між застебнутим до самого коміра пальтом і насунутим на очі капелюхом, і його пройняв подив, що такий статечний і скромний добродій знає про існування джину.

Однак подив подивом, а клієнта треба обслуговувати. Отож замовлене питво подали, і воно йому припало до смаку. Газетяр, як добрий знавець, відразу визначив, що джин чудовий. Цей джин йому так сподобався, що він вирішив не пропускати нагоди й замовив ще чарку. За другим заходом був, можливо, і третій. А далі репортер увійшов у собор, сів на лаву й наготував блокнот.

Під час відправи його опанувала та байдужість до всього земного, яку можуть навіяти лиш релігія або вино. Він чув, як добрий епіскоп прочитав вірш із біблії — тему, якій було присвячено сьогоднішню проповідь,— і відразу ж занотував собі його. Потім він почув: «По-шосте і останнє...» — і це теж занотував. А тоді придивився до своїх записів і вразився, де ж це поділись «по-перше» і т. д., аж до «по-п’яте» включно. Він так сидів і все дивувався, а тоді підвів голову й бачить, що публіка вже встає й готується виходити. Тільки тепер йому нарешті проясніло: то це він проспав найголовнішу частину проповіді?!

Що ж тепер було робити? Він був представник однієї з провідних клерикальних газет. Цього-таки вечора йому треба було здати докладний звіт про відправу. Спіймавши за полу якогось церковнослужителя, він з тривогою запитав, чи епіскоп ще в соборі. Служитель відповів, що той саме збирається виходити.

— Я мушу негайно його побачити! — схвильовано вигукнув газетяр.

— Неможливо,— похитав головою служитель.

Газетяр зовсім знетямився й закричав:

— Перекажіть епіскопові, що покаянний грішник прагне поговорити з ним про сьогоднішню проповідь! Завтра буде пізно!

Служителя це зворушило, епіскопа теж. Він погодився прийняти бідолаху.

Репортер зі слізьми на очах розповів епіскопові всю правду, за винятком джину.

Він сказав, що він бідна людина й має погане здоров’я, що він півночі не спав і всю дорогу від Боу йшов пішки. Особливо налягав він на те, що коли не подасть звіту про відправу, це матиме катастрофічні наслідки для нього і його родини. Єпіскопа пройняв жаль. А ще ж йому хотілося, щоб звіт про його проповідь потрапив на сторінки газети.

— Сподіваюся, це буде вам наука і ви більше не заснете в церкві,— поблажливо усміхаючись, сказав він.— На щастя, я захопив із собою свої нотатки і можу позичити їх вам, якщо ви обіцяєте поводитися з ними дуже дбай- ливо й повернути мені завтра рано вранці.

З цими словами епіскоп розчинив і простяг репортерові чепурненьку чорну шкіряну валізку, в якій лежав дбайливо згорнений у трубку рукопис.

— Краще візьміть його разом з валізкою,— додав епіскоп.— Тільки не забудьте завтра якнайраніш принести мені одне й друге.