Розділ 5

Оскару було трохи весело, що абверівці ніяк цю тираду не коментують. Вони підозрювали, що Тоффель — підсадна качка або ж він просто п’яний.

Інспектор і чоловік з Інспекції з озброєння трохи поспитали Тоффеля про ті дивні поїзди, які прибувають на Могильську. Невдовзі такі вантажі вже не будуть темою для розмови: перевезення людей стане штампом політики переселення. Але того вечора на різдвяній гулянці Оскара вони ще були новиною.

— Вони називають це «концентрація», — сказав Тоффель. — Концентрація. У документах так пишуть — концентрація. А я називаю це — чортова манія.

Господар джаз-клубу приніс оселедця й соус. Під вогненну рідину риба йшла пречудово, і компанія жадібно накинулася на закуску, а Ґебауер повів мову про юденрати — єврейські ради, влаштовані в кожному окрузі губернатором Франком. У таких містах, як Варшава і Краків, юденрат мав двадцятьох чотирьох обраних членів, які несли особисту відповідальність за дотримання режиму. Юденрат у Кракові з’явився менш ніж за місяць до того; його президентом обрали Марека Біберштейна, шанованого представника міської влади. Але, зауважив Ґебауер, він чув, що до Вавельського замку вже дійшов план реєстру єврейської праці. Юденрат видаватиме наряди на риття траншей, чищення нужників і прибирання снігу. Правда ж, усім сподобається така чудова співпраця?

Та ні, сказав інженер Штайнгаузер з Інспекції з озброєння. Вони думали, що коли призначити людей на ці роботи, то це припинить випадкове примусове залучення до таких робіт. А за такого залучення когось б’ють, а хтось і кулю в голову отримує.

Мартін Плате погодився. Вони підуть на співпрацю, щоб не сталося чогось гіршого, сказав він. Це їхній метод — вам це слід розуміти. Вони завжди підкуповували цивільну владу, співпрацюючи з нею, а тоді ведучи переговори.

Ґебауер, здається, намагався заплутати Тоффеля і Реедера, наполягаючи на своєму, видаючись більш пристрасним аналітиком, ніж був насправді.

— Я вам скажу, що вони мають на увазі під співпрацею, — сказав він. — Франк видав указ, у якому вимагається, щоб кожен єврей у генерал-губернаторстві носив зірку. Указ вийшов лише кілька тижнів тому. У Варшаві вже є єврейський промисловець, який їх робить із пластику по три злоті за штуку. Ніби вони не розуміють, який це закон. Ніби йдеться про значок велоклубу.

Тоді висунули пропозицію, що коли Шиндлер займається емаллю, то, може, варто виробляти емалеві значки вищого ґатунку на його фабриці й продавати через ту крамницю металевих виробів, якою керує його подружка Інґрід. Хтось зауважив, що це ж їхня національна емблема, емблема держави, зруйнованої римлянами, яка нині існує лише в головах сіоністів. То, може, для них честь носити зірку.

— Річ у тому, — сказав Ґебауер, — що в них немає жодної організації, щоб себе рятувати. У них є тільки організації, щоб пересидіти бурю. Але тепер буде не так. Цією бурею займатиметься СС! — Ґебауер знов-таки, немовби хоч і стримано, показував свій захват професійною старанністю СС.

— Та чого там, — сказав Плате, — найгірше, що може з ними статися, — це їх вишлють на Мадагаскар, де погода краща, ніж у Кракові.

— Не думаю, що вони взагалі колись побачать Мадагаскар, — сказав Ґебауер.

Оскар наполіг на тому, щоб змінити тему розмови. Його це вечірка чи ні, врешті-решт?

Насправді Оскар уже бачив, як Ґебауер передавав підробні документи на втечу до Угорщини єврейському підприємцю в барі готелю «Краковія». Може, Ґебауер отримав гроші, хоча видавався занадто морально чутливим, щоб торгувати паперами, продати підпис чи печатку. Але Шиндлер був переконаний, що, попри гру перед Тоффелем, цей чоловік не був антисемітом. Та й жоден із них не був. На Різдво 1939 року ці люди були для Оскара віддушиною серед помпезної офіційної лінії партії. Згодом ці люди стануть йому ще в більшій пригоді.