Розділ 3

Його голос здивував Пфефферберґів — спокійний, тихий, підхожий для ділових розмов, а то й для того, щоб просити про послугу. За останні кілька тижнів вони звикли до тону наказового й експропріаторського. А цей чоловік говорив по-братськи. І це було страшнувато. Але й інтригувало.

Пфефферберґ вислизнув із кухні й сховався за подвійними дверми їдальні. Йому було видно тоненьку смужку німця.

— Чи ви пані Пфефферберґ? — спитав той. — Мені порадив вас гер Нуссбаум. Я щойно отримав квартиру на вулиці Страшевського і хотів би оформити її по-новому.

Міна Пфефферберґ тримала незваного гостя біля дверей. Вона говорила так незв’язно, що син пожалів її і сам з’явився у дверях із пістолетом за пазухою піджака. Він поставив питання візитеру й одразу щось прошепотів матері польською.

Тепер Оскар Шиндлер назвався. До нього придивлялися: Шиндлер помітив, що Пфефферберґ немовби захищав матір. Шиндлер продемонстрував свою повагу, розмовляючи тепер із нею через сина як перекладача.

— Моя дружина скоро приїде з Чехословаччини, — пояснив він. — Я б хотів оформити квартиру в її стилі.

Нуссбауми, пояснив він, тримали дім у чудовому стані, але полюбляли важкі меблі й темні кольори. А смаки пані Шиндлер були легшими — їй би чогось трохи французького, трохи шведського.

Пані Пфефферберґ достатньо отямилася, щоб сказати, що не знає — адже перед Різдвом багато замовлень. Леопольдові було помітно, що тут спрацював інстинктивний опір — не наживати німецької клієнтури; але, можливо, німці виявляться єдиною расою, яка цього сезону достатньо певна свого майбутнього, щоб замовляти оформлення інтер’єру. І пані Пфефферберґ потребувала доброго контракту — адже її чоловіка звільнили з роботи і він працював тепер за копійки в житловій конторі «Ґемайнде», єврейського бюро побутових послуг.

За дві хвилини чоловіки вже по-дружньому балакали. Пістолет за поясом Пфефферберґа тепер перебував у статусі озброєння на якийсь крайній випадок у віддаленому майбутньому. Не було сумніву, що пані Пфефферберґ піде до квартири Шиндлера, що на ціну клієнт не зважатиме, і, коли про все було домовлено, Шиндлер зауважив, що Леопольдові Пфефферберґу, можливо, було б добре завітати до нього й обговорити ще одну справу.

— Може, ви мені порадите, що придбати з речей місцевого виробництва, — сказав гер Шиндлер. — Ось, приміром, у вас дуже елегантна блакитна сорочка… Не знаю, де б собі пошукати щось подібне.

Незнання тут було просто трюком, але Пфефферберґові було приємно.

— У крамницях, розумієте, нічого нема, — ніби з натяком пробурмотів Оскар.

Леопольд Пфефферберґ був із тих, хто вижив завдяки підняттю ставок:

— Гере Шиндлере, такі сорочки надзвичайно дорогі, мабуть, ви розумієте. По двадцять п’ять злотих коштують.

Він помножив ціну на п’ять. У погляді гера Шиндлера одразу з’явилася весела хитринка — але не така, щоб зіпсувати крихку дружбу чи нагадати Пфефферберґові про те, що він озброєний.

— Може, мені вдасться вам дістати кілька штук, — сказав Пфефферберґ, — якщо знатиму ваш розмір. Але, боюся, мої знайомі вимагатимуть грошей наперед.

Гер Шиндлер, усе ще з таким самим хитруватим поглядом, дістав гаманець і вручив Пфефферберґові двісті райхсмарок. Сума була така шалена, що навіть за роздутою Пфефферберґом ціною на ті гроші можна було накупити сорочок для добрячого десятка магнатів. Проте Леопольд знав цю гру й навіть оком не зморгнув.

— Потрібні ваші мірки, — нагадав він.

І за тиждень Пфефферберґ приніс десяток шовкових сорочок до Шиндлерової квартири на Страшевського. Там йому зустрілася гарненька німкеня, яку Шиндлер йому відрекомендував як тройгендера краківської компанії з металевих виробів. Іншого вечора Пфефферберґ побачив Оскара в товаристві білявої, з великими очима польської красуні. Якщо фрау Шиндлер десь і була, то вона не з’явилася навіть тоді, коли пані Пфефферберґ оформила квартиру по-новому. А сам Пфефферберґ тим часом став одним із постійних Шиндлерових постачальників на тому ринку предметів розкоші — шовків, меблів, коштовностей, — який процвітав у краківському Старому місті.