Розділ 34

Так званий акт саботажу стався через те, що інженер-німець Шонбрун перевів хлопця від верстата до одного з великих металевих пресів. Інженери налаштовували ту машину цілий тиждень, але щойно Дреснер натиснув на «пуск» і запустив прес, проводи закоротило, і одна з пластин тріснула. Шонбрун вичитав хлопця і пішов до свого кабінету писати нищівний рапорт. По екземпляру скарги Шонбруна було відправлено до Секцій D і W в Оранієнбурзі, до Гассебрьока в Ґрьосс-Розені й в кабінет унтерштурмфюрера Ліпольда біля брами фабрики.

Настав ранок, а Оскара все не було вдома. Так що Штерн замість того, щоб відправляти скарги, витяг їх із мішка з поштою адміністрації і сховав. Скаргу до Ліпольда, однак, передали особисто, але той принаймні чітко виконував правила організації, до якої належав, і не міг повісити Янека, доки не отримає вказівки з Оранієнбурґа і від Гассебрьока. Минуло два дні, а Оскара й далі не було на місці. «Ото розгулявся!» — казали одне одному цехові дотепники. Шонбрун якимось чином довідався, що Іцхак притримав його листи. Він прибіг до кабінету бухгалтера і став лютитися й кричати, що зараз напише скаргу на самого Штерна. Як видається, врівноваженості Штернові було не позичати, бо коли Шонбрун викричався, бухгалтер сказав інженерові, що вийняв скарги з пошти, бо вважав, що пана директора годиться спершу повідомити про зміст листів — і тільки тоді відсилати. Гер директор, сказав Штерн, звичайно, буде прикро вражений, коли дізнається, що в’язень спричинив збиток у десять тисяч райхсмарок, вивівши з ладу машину. Було б тільки справедливим, якщо він додасть у рапорт щось від себе.

І от нарешті Оскар в’їхав у браму. Його тут же перейняв Штерн і розповів про пригоду зі скаргами Шонбруна. Унтерштурмфюрер Ліпольд також чекав на Шиндлера і мав охоту під приводом історії з Янеком показати директорові, хто насправді головний на фабриці.

— Я буду головувати на слуханні, — сказав Ліпольд Шиндлерові. — А ви, гере директоре, надасте заяву з вашим підписом про розмір завданої шкоди.

— Хвилиночку, — сказав Оскар. — Зламалася моя машина. Тож головуватиму я.

Ліпольд став сперечатися: мовляв, в’язень підпорядкований Секції D. А машина, відказав Оскар, мені була надана Інспекцією з озброєння. До того ж, він не дозволить влаштовувати судилище на фабриці. Коли б у Брюннліці була швацька чи там хімічна фабрика, то це б не так уже вплинуло на виробництво. Але тут зброярська фабрика, тут роблять секретні деталі!

— Я не хочу, щоб моїх працівників турбували, — сказав Оскар.

У цій суперечці Оскар переміг, бо Ліпольд урешті здався. Унтерштурмфюрер побоювався зв’язків Оскара. Так що суд відбувся вночі на DEF в цеху з металорізальними верстатами, і слухали справу гер Оскар Шиндлер (він головував), гер Шонбрун і гер Фухс. Молоденька німкеня вела протокол, і коли Дреснера привели, він побачив перед собою суворий суд у повному складі. Відповідно до указу Секції D від 11 квітня 1944 року, Янек проходив першу й вирішальну стадію процесу, який, коли Гассебрьок відправить рапорт і отримає відповідь з Оранієнбурґа, мав закінчитися повішенням саботажника в цеху перед усіма в’язнями Брюннліцу, у тому числі власними батьками й сестрою.

Янек помітив, що того вечора Оскар не виявляв ані краплі звичної фамільярності. Гер директор зачитав рапорт Шонбруна про саботаж. Янек знав про Оскара здебільшого зі слів інших людей, особливо батька, і не розумів, що означало те, що Шиндлер уголос зачитує звинувачення. Йому справді дуже шкода поламаної машини? Чи, може, це просто вистава?

Зачитавши рапорт, гер директор почав ставити запитання. Дреснер не дуже спромігся на них відповісти. Він виправдовувався, що був зовсім не знайомий із тим пресом. Його важко було налаштовувати, признався Янек. Він дуже хвилювався і припустився помилки. Він запевняв пана директора, що не мав жодної підстави чи бажання навмисне ламати обладнання.

— Коли ви не маєте навичок такої праці, — сказав Шонбрун, — то вам тут не місце! Гер директор запевнив мене, що всі ви, в’язні, маєте досвід у зброярській промисловості. А тут ви, Häftling Дреснер, стверджуєте, що не знаєте і не вмієте?

Із сердитим жестом Шиндлер наказав в’язневі детально розповісти, що саме він зробив у вечір, коли все сталося. Дреснер почав про те, як він готувався запускати машину, налаштовував її, про пробний запуск, про те, як вмикав живлення, як механізм раптово розігнався й машина поламалася. Гер Шиндлер дедалі більше нервував, слухаючи розповідь Дреснера і, сердито зиркаючи на хлопця, пішов на нього. Дреснер описував, як він змінив якесь із налаштувань, і тут Шиндлер зупинився, стиснувши м’ясисті кулаки, гнівно блискаючи очима.

— Що ти сказав?! — спитав він юнака.

Дреснер повторив:

— Я налаштував тиск, гере директоре.

Оскар підійшов до хлопця і вдарив його в щелепу. Голова Дреснера смикнулася, але він почувався переможцем: Оскар, спиною до решти суддів, підморгнув йому — Янек не міг помилитися. Тоді директор відпустив його і замахав величезними руками:

— Що ви за чортові ідіоти! — кричав він. — Повірити не можу!

Він розвернувся до Шонбруна з Фухсом, немовби то були його єдині спільники.

— Якби ж то їм хоч розуму вистачало влаштувати саботаж! Тоді б я вже їм голови повідривав! Та що з них взяти? Тільки час ото гаємо.

Шиндлер знову стиснув кулак, і Дреснер сахнувся, очікуючи ще одного замашного удару.