Розділ 31

Допитували і Мєтека Пемпера. Він повівся мудро, не надто багато говорячи про Амона і, звичайно, не про його злочини стосовно людей. Про незаконні операції Амона до нього доходили хіба чутки. Він грав роль нейтрального і добре вихованого друкаря несекретних матеріалів.

— Гер комендант зі мною такого не обговорював, — раз у раз повторював він.

Але поза цією виставою він так само шалено не вірив у те, що відбувалось, як і Гелена Гірш. Коли щось на світі могло дати йому шанс вижити, то це арешт Амона. Адже межа його життя в іншому разі буде чітко визначена: коли росіяни дійдуть до Тарнова, Амон надиктує свої листи — і пристрелить друкаря. Тож Мєтек хвилювався, що Ґьота зашвидко випустять.

Але їх цікавили виключно спекуляції Амона. Судді-есесівцю, який допитував Пемпера, обершарфюрер Лоренц Ландсдорфер розповів, що гауптштурмфюрер Ґьот давав стенографу-єврею друкувати директиви і плани для плашувського гарнізону на випадок нападу партизанів. Амон, пояснюючи Пемперові, як ці плани мають виглядати, навіть показував йому як зразки подібні плани для інших концентраційних таборів. Суддя так стривожився таким поводженням із таємними документами, що наказав заарештувати Пемпера.

Пемпер провів два неприємні тижні в камері під бараками СС. Його не били, але регулярно допитували різні слідчі Бюро V і два судді суду СС. Як він пригадує, в їхніх очах читалося, що найбільш безпечний вихід — пристрелити його. Одного разу під час допиту щодо екстрених планів Плашува Пемпер спитав слідчих:

— Навіщо мене тримати тут? Тюрма є тюрма. У мене, в кожному разі, пожиттєве ув’язнення.

Цим аргументом він розраховував отримати якесь остаточне рішення щодо себе: його або випустять, або розстріляють. Після того допиту Пемпер кілька годин провів у тривожному чеканні, і нарешті двері відчинилися. Його вивели з камери і повернули до бараку. Але це ще був не останній раз, коли його допитували про справи коменданта Ґьота.

Як видавалося, підлеглі коменданта Ґьота після його арешту не поспішали його вигороджувати. Вони діяли обережно. Вичікували. Бош, який стільки всього випив у домі коменданта, сказав унтерштурмфюреру Йону, що небезпечно намагатися підкупити цих рішучо налаштованих слідчих з Бюро V. А якщо говорити про начальство Амона, то Шернера не було в місті, його відправили ловити партизанів, та й урешті потім уб’ють із засади в лісі коло Неполомиць. Амон потрапив у руки людям з Оранієнбурґа, які ніколи не обідали на його віллі — або ж, коли навіть обідали, то були шоковані чи позаздрили.

Коли Гелену Гірш відпустило СС, вона, працюючи вже на нового коменданта гауптштурмфюрера Бюхера, отримала дружнього листа від Амона: він просив передати йому одяг, трохи любовних романів і детективів і чого-небудь випити, щоб йому легше сиділося в камері. Гелена подумала, що то був немовби лист від родича. Ґьот писав: «Чи не була б ти ласкава зібрати для мене…», а в кінці стояло: «Сподіваюся, скоро зустрінемось».

Тим часом Оскар подався до торговельного міста Троппау до інженера Зюссмута. Він прихопив із собою напоїв і діамантів, але вони йому не знадобилися. Зюссмут сказав Оскарові, що він уже пропонував поставити які-небудь маленькі єврейські табори праці в прикордонних містечках Моравії — хай би постачали товари для Інспекції з озброєння. Такі табори, звичайно, перебуватимуть під центральним контролем Аушвіцу або Ґрьосс-Розену, оскільки сфери впливу тих великих концентраційних таборів перетинають польсько-чесхословацький кордон. Але в’язням було значно безпечніше в маленьких таборах, ніж у тому величезному некрополі, яким був Аушвіц. Зюссмут, звичайно, так ні до чого й не домовився. У Ліберецькому замку пропозицію відкинули. В інженера ніколи не було своїх важелів. А от Оскар, якого підтримує полковник Ланґе і панове з Комітету з евакуації, — це вже скидалося на важіль.

Зюссмут у своєму кабінеті мав список місць, на яких можна було б розташовувати підприємства, евакуйовані з зони бойових дій. Біля рідного Оскарового Цвіттау, на краю села Брюннліц, стояла велика текстильна фабрика, яку тримали віденські брати Гоффмани. У себе вдома вони вже почувались як сир у маслі, але прийшли до Судетів за легіонами (так само як Оскар до Кракова) і стали текстильними магнатами. Ціла прибудова від їхньої фабрики гуляє, її використовують просто як склад для старих прядильних машин. Подібне місце може обслуговуватися залізничним депо Цвіттау, де за вантажні склади відповідав шваґро Оскара. А залізнична петля проходила близько до брами. Брати люблять грошики, посміхнувшись, сказав Зюссмут. За ними стоїть місцева партія — окружна рада і голова райкому в них у кишені. Зате за вами стоїть полковник Ланґе. Я прямо зараз напишу до Берліна, пообіцяв Зюссмут, і порекомендую використання прибудови Гоффманів.

Оскар знав те німецьке село Брюннліц із дитинства. Його національний склад був помітний уже з назви, бо чехи назвали б село Брненець, так само як у чехів Цвіттау перетворилося на Світаву. Мешканці Брюннліца не дуже хотіли бачити по сусідству тисячу чи більше євреїв. Мешканцям Цвіттау, з яких була й частина працівників Гоффманів, теж це б не сподобалося — таке забруднення, ще й під час війни, їхнього селянсько-промислового закутка.

У кожному разі, Оскар поїхав швидко оглянути місце. До адміністрації братів Гоффманів він не ходив, адже це викликало б певні підозри в упертішого брата, котрий очолював компанію. Але Шиндлер зміг забрести до прибудови так, що його ніхто не зупинив. То були старомодні двоповерхові промислові споруди, посередині між якими був двір. Перший поверх мав високу стелю і був заставлений старими машинами та ящиками вовни. Верхній поверх, напевне, мали займати контори і легше обладнання. Великі преси там ставити, напевне, не можна. Унизу місця цілком вистачить для нових цехів DEF, контор, а десь у кутку може бути квартира директора. Угорі будуть бараки для в’язнів.

Оскар був у захваті від цього місця. Він поїхав до Кракова, і йому вже не терпілося цим зайнятися, заплатити за що слід, знову поговорити з Мадрічем. Адже Зюссмут міг знайти місце і для Мадріча, може, навіть у цехах Брюннліцу.

Повернувшись, Шиндлер дізнався, що бомбардувальник союзників, підбитий винищувачем Люфтваффе, упав на два крайні бараки у дворі фабрики. Його покривлений обгорілий фюзеляж лежав на сплющених бараках. На «Емалії» залишилася тільки невелика група в’язнів, щоб згортати виробництво й доглядати фабрику. Вони бачили, як палаючий літак падав. Усередині було двоє людей, їхні тіла обгоріли. Представники Люфтваффе, які прийшли їх забрати, сказали Адамові Ґарде, що бомбардувальник був «стірлінгом» і його пілоти — австралійцями. В одного з них залишилася в руках обгоріла Біблія англійською мовою — напевне, він тримав її, коли літак падав. Ще двоє стрибнули з парашутами десь у передмістях. Одного з них знайшли: він помер від ран, за спиною в нього залишався парашут. Другого підібрали партизани і десь переховували. Ті австралійці займалися тим, що скидали допомогу для партизанів у дикі ліси східніше від Кракова.

Якщо Оскар хотів якогось знаку, що він усе робить правильно, то ось воно й було. Ці люди, напевне, прибули з якихось містечок австралійського бушу, які навіть уявити годі, щоб пришвидшити кінець усього цього в Кракові. Він одразу зателефонував до чиновника, який відповідав за рухомий склад в адміністрації начальника Східної залізниці Гертайса, і запросив його пообідати й поговорити про потенційну потребу DEF у залізничних платформах.

Тиждень по тому Оскар поговорив із Зюссмутом, а панове в берлінському Комітеті з озброєння дали розпорядження губернаторові Моравії, що зброярське підприємство Оскара буде розташоване в прибудові прядильної фабрики Гоффманів у Брюннліці. Чиновники губернатора нічого вже не вдіють, сказав Зюссмут Оскарові телефоном — хіба що затримають із паперами. Але Гоффмани та інші партійці Цвіттау вже радились і виносили резолюції проти Оскарового підприємства в Моравії. Голова районного комітету партії у Цвіттау написав до Берліна, скаржачись, що єврейські в’язні з Польщі становитимуть загрозу для здоров’я моравських німців. Висипний тиф, дуже ймовірно, може з’явитись у регіоні уперше за сучасну історію, а маленький зброярський завод Оскара, цінність якого для воєнних дій сумнівна, ще й приваблюватиме бомбардувальники союзників — у результаті збитків зазнає важлива фабрика Гоффманів. Кількість єврейських злочинців у пропонованому Шиндлером таборі переважить мале добропорядне населення Брюннліца і стане раковою пухлиною на порядному суспільстві Цвіттау.

Такі протести були марними, бо йшли просто до берлінського кабінету Еріха Ланґе. Скарги до Троппау перехоплював чесний Зюссмут. Однак на стінах Оскарового рідного міста тут і там висіли плакати: «Не пустимо єврейських злочинців».

І Оскар платив. Платив Комітету з евакуації в Кракові, який допоміг прискорити отримання дозволу на перевезення обладнання. Економічний відділ у Кракові треба було стимулювати, щоб отримати потрібні дозволи. У ті дні валюта була не дуже у фаворі, тож Шиндлер платив натурою: кілограмами чаю, парами шкіряного взуття, килимами, кавою, рибними консервами. Після обіду він подовгу крутився в провулках біля краківського ринку, виторговуючи те, чого бажали бюрократи. В іншому випадку, він був певен, вони змусять його чекати, доки останнього з його євреїв не заберуть до Аушвіцу.

Саме Зюссмут сказав йому, що до Інспекції з озброєння пишуть із Цвіттау, звинувачуючи Оскара в операціях на чорному ринку.