Розділ 26

Але, мабуть, іще гіршим, ніж ризик упасти на дроти, було те, що струм біг дротами від вечірньої перевірки до ранкової побудки, відділяючи чоловіків від жінок, як замковий рів. Час спілкування тепер обмежувався коротким ходінням по Аппельпляцу перед самою перевіркою, до того як пролунає наказ шикуватися. Кожна пара придумала свою мелодію: її насвистували в натовпі й чекали на відгук, який мав пробитися крізь ліс голосових перешкод. Ребекка Танненбаум також придумала мелодію-сигнал. Вимоги Головного управління СС генерала Поля змусили в’язнів Плашува вдаватися до пташиних стратегій статевої поведінки. Але при цьому куртуазний роман Ребекки і Йозефа набирав сили.

Потім Йозеф примудрився добути на складі одягу сукню якоїсь померлої жінки. Іноді після перевірки чоловічого складу табору він ішов до нужника, вбирався в цю довгу хламиду, ще й чіпляв на голову капелюшок, який носять правовірні юдейки. Тоді виходив і долучався до жіночої шеренги. Його коротке волосся жодного з есесівської охорони не дивувало, бо більшість жінок були стрижені через вошей. Отже, разом із тринадцятьма тисячами ув’язнених жінок він ішов до жіночої частини табору і до ранку сидів у бараку № 57, складаючи компанію Ребецці.

У бараці Ребекки старше жіноцтво спіймало Йозефа на слові. Коли вже він хоче традиційного сватання, то вони тут же увійшли в так само традиційну роль опікунок дівчини. Так що Йозеф для них теж був даром Божим — дав їм змогу поводитися церемонно, як до війни. Зі своїх чотириповерхових нар вони поглядали вниз на двох дітей, доки всі поринали в сон. Якщо хтось із них і думав: «Та чого там перейматися в отакі часи, що там ці діти надумають робити серед ночі!», — то вголос цього ніколи не казали. По правді кажучи, у такі ночі дві бабусі перебиралися на одні вузькі нари, щоб Йозеф міг спати окремо. Незручність, запах немитого тіла іншої людини, ризик набратися вошей від сусідки — це все не було настільки важливе для почуття гідності, як правильність, чесність оцього залицяння.

Наприкінці зими Йозеф із пов’язкою будівельного управління на рукаві вийшов на дивно неторканий сніг між двома смугами дроту з металевою лінійкою в руках, буцімто вимірював цю нічийну землю з якихось архітектурних міркувань.

Біля підніжжя бетонних підпор, обтиканих порцеляновими ізоляторами, виросли перші весняні квіточки. Розмахуючи лінійкою, він назбирав квітів і засунув їх під куртку. Він проніс квіти через табір, угору Єрусалимською. З квітами за пазухою він проминав віллу Амона, коли сам комендант, високий, великий, вийшов із неї і пішов сходами вниз просто до нього. Йозеф Бау зупинився. Зупинятися, завмерти перед Амоном було найнебезпечніше. Але він спинився і завмер. Він боявся, що його серце, яке він так палко і щиро подарував сироті Ребецці, тепер стане просто черговою мішенню коменданта.

Але коли Амон пройшов мимо, навіть не помітивши його, не маючи нічого проти того, що архітектор просто так стоїть із лінійкою в руках, Йозеф Бау відчув, що в житті є певні запоруки. Від Амона не рятується ніхто — крім тих, у кого інша доля. Наряджений для стрільби, Амон якось несподівано зайшов до табору через задні ворота і побачив, що дівчинка Варренгаупт сидить у його лімузині в гаражі, роздивляючись себе у дзеркало заднього огляду. Вікна в машині, які вона мала помити, і далі були брудні. Він убив її за це. А ще були мати й дочка, яких Амон помітив через вікно кухні. Вони занадто повільно чистили картоплю. Він перехилився через підвіконня й застрелив обох. Але ось перед ним виникає те, чого він терпіти не може, — стовпом стоїть закоханий єврей-кресляр, і в його руках труситься лінійка. Але Ґьот спокійно йде мимо. Бау відчув, що має скористатися своєю шаленою удачею і вчинити щось неймовірне. Одружитися, звичайно, було найбільш неймовірною річчю.

Він повернувся до будівлі адміністрації, піднявся до контори Штерна, знайшов Ребекку і спитав, чи вийде вона за нього. Ребекка зраділа і схвилювалася, що тепер справа стала настільки невідкладною.

Того вечора Йозеф, начепивши сукню, знову навідав свою матір і нараду опікунок у бараці № 57. Справа була тільки за рабином. Проте рабини перебували в таборі лише по кілька днів: їх потім везли далі на Аушвіц — того часу було замало, щоб ті люди, яким були необхідні обряди кіддушін і ніссуїн[15], встигли знайти й попросити їх, замало часу до тої години, коли їм судилося виконати свій останній священичий подвиг — увійти до вогняної печі.

Йозеф і Ребекка побралися вночі в неділю, у страшні лютневі морози. Рабина не було. Організувала церемонію пані Бау, мати Йозефа. Вони були юдеями-реформістами, тож могли обходитися без кетуби[16], укладеної арамейською. У майстерні ювеліра Вулкана хтось викував дві обручки зі срібної ложки, яку пані Бау переховувала під стелею. На підлозі бараку Ребекка сім разів обійшла навколо Йозефа, і він розбив склянку — тобто перегорілу лампочку з будівельного управління — підошвою черевика.

Парі виділили нари на самій горі. Заради затишку їх завісили простирадлами. У темряві Йозеф і Ребекка забралися туди, а внизу точилися приземлені жарти. Під час весіль у Польщі завжди є такий період тиші, коли вульгарне кохання отримує слово. Якщо гості не хочуть самостійно розкидатися двозначними фразами, то можуть запросити професійного весільного блазня. Жінки, які у 20—30-ті роки сиділи на таких весіллях і невдоволено дивилися на блазня з його ризикованими жартами й на те, як регочуть чоловіки (і тільки вряди-годи дозволяли собі, як дорослі жінки, розсміятися), тепер замінили всіх відсутніх і загиблих весільних блазнів Південної Польщі.

Йозеф і Ребекка провели хіба що десять хвилин на своїх верхніх нарах, як у бараку ввімкнули світло. Крізь простирадла Йозеф побачив унтерштурмфюрера Шайдта, який ішов між довгими рядами нар. Те саме моторошне відчуття долі накрило Йозефа. Звичайно, його не дорахувалися в бараці і послали найлютішого з офіцерів шукати його в материному бараку. Амон тоді перед своєю віллою його не помітив, так тепер Шайдт, який завжди швидко хапається за пістолет, прийшов і вб’є його у шлюбну ніч!

Також він розумів, що скомпрометовані тепер усі жінки — його мати, наречена, свідки, оті, хто щойно відпускав найбільш сороміцькі жарти. Він став просити пробачення, благати наречену, щоб вона його простила. Ребекка сказала, щоб він сидів тихо. Вона зняла завісу з простирадл. У таку годину, розсудила вона, Шайдт не полізе нагору, якщо його не дратувати. Жінки з нижніх нар передавали їй свої маленькі солом’яні подушки. Хоча затіяв сватання і весілля Йозеф, нині він має ховатись і не висовуватись. Ребекка підштовхнула його в куток нар і накрила подушками. Вона дивилася, як Шайдт проходить унизу, виходить із барака через задні двері. Світло згасло. Почулися темні, приземлені жарти, і молоде подружжя Бау знов опинилося сам-на-сам.

За кілька хвилин почулися сирени. Усі в темряві підхопилися на ліжках. Цей звук означав для Йозефа: так, вони хочуть знищити його ритуальний шлюб. Вони бачать його порожні нари в чоловічому бараці й тепер усерйоз полюють на нього.

Унизу збіглися жінки. Вони це також розуміли. Він почув це зі своїх верхніх нар. Це старомодне кохання погубить усіх. Älteste бараку, яка так порядно поводилася, розстріляють першою, щойно ввімкнуть світло і знайдуть жениха разом із тим жіночим костюмом.

Йозеф Бау схопив свій одяг. Він холодно поцілував дружину, зіскочив на підлогу й вибіг із бараку. У темряві надворі ревіння сирен розтинало йому слух. Він біг брудним снігом, зібгавши під пахвами куртку і стару сукню. Коли ввімкнуть світло, його стане видно з вишок. У нього була шалена думка випередити прожектори, перебратися через паркан між електричними дротами. Уже в чоловічій частині табору він може щось вигадати про пронос, про те, що пішов до туалету і знепритомнів, а отямився від звуку сирен.

Але навіть якщо він і загине від струму, думав він на бігу, то вже нікому не зможе сказати, до кого ходив. Він біг до фатальних дротів і не розумів, що тоді всіх чекатиме майже шкільна сцена на Аппельпляці й Ребекку так чи інакше змусять вийти вперед.

В огорожі між чоловічим і жіночим табором у Плашуві проходило дев’ять електричних дротів. Йозеф Бау підстрибнув, так що його ноги опинилася на третій з ліній, а руки дістали до другої згори. Він уявив, що прудко, мов щур, лізе вгору. Насправді ж він учепився в дротяну сітку й повис. Він подумав був, що холод металу — то перша ознака струму. Але струму не було. І світла не було. Йозеф Бау руками й ногами чіплявся за метал і не розмірковував, де подівся струм. Він виліз нагору і плигнув на чоловічу половину. «А ти жонатий!» — сказав він собі. Понад пральнею він проскочив до нужника. «Жахливий пронос, гере обершарфюрере…» Він стояв, задихаючись від смороду. Раптова сліпота Амона в день квітів… шлюбна ніч, якої з таким терпінням чекали, перервана двічі… Шайдт і сирени… проблеми зі світлом і дротами… заточуючись і задихаючись, він гадав, чи вдасться йому зберегти своє неоднозначне життя. Як і всі інші, він бажав більш надійного порятунку.

Він вийшов і виявився одним з останніх зі свого бараку, хто опинився на Аппельпляці. Він тремтів, але був певний, що Älteste його покриє. «Так, гере унтерштурмфюрере, я дав в’язневі Бау дозвіл відвідати туалет».

Його взагалі не шукали. Шукали трьох молодих сіоністів, які втекли вантажівкою з виробами фабрики, де робилися для вермахту матраци, набиті водоростями.