Розділ 17

Розповідь Оскара про події в Польщі переконала Седлачка саме з огляду на те, ким був Шиндлер. Він мав успішну справу за окупації, ось він сидить у серці власного мурашника з коньяком у келиху. У ньому поєднуються зовнішній спокій і глибокий внутрішній гнів. Оскар справляв враження людини, яка, на превеликий свій жаль, не змогла не повірити в найгірше. Було помітно, що він не мав схильності перебільшувати.

— Якщо я оформлю вам візу, — сказав Седлачек, — чи зможете ви прибути до Будапешта й передати те, що розповіли мені, тим, хто мене прислав, та іншим людям?

Шиндлер, здається, на мить здивувався.

— Ви можете написати доповідь, — сказав він. — Та й ви, звичайно, вже чули те саме з інших джерел.

Але Седлачек відповів, що не чув: до нього доходили окремі історії, деталі тої чи іншої події. Повної картини він не має.

— Приїжджайте до Будапешта, — просив Седлачек. — Тільки майте на увазі, це може виявитися не зовсім зручно.

— Ви маєте на увазі, — спитав Шиндлер, — що я муситиму перетинати кордон пішки?

— Ні, не настільки, — відказав стоматолог. — Можливо, доведеться їхати товарним потягом.

— Приїду, — відказав Оскар Шиндлер.

Доктор Седлачек запитав Оскара про інші імена зі стамбульського списку. У самій горі там було, наприклад, прізвище краківського стоматолога.

— До такого лікаря зайти не важко, — сказав Седлачек, — адже в кожної людини на землі є принаймні один надійно нездоровий зуб.

— Ні, — відповів гер Шиндлер. — До нього не ходіть. Він скомпрометований СС.

Перш ніж виїхати з Кракова й повернутися до пана Шпрінґманна в Будапешт, доктор Седлачек ще раз зустрівся з Шиндлером. У кабінеті Оскара на «Емалії» він вручив йому майже всю валюту, яку йому доручили передати до Польщі. Був певний ризик, з огляду на очевидний гедонізм пана Шиндлера, що він спустить ці гроші на коштовності з чорного ринку. Але ні Шпрінґманн, ні Стамбул не вимагали жодних гарантій. Вони не тішили себе надіями на гру в аудиторську перевірку.

Варто відзначити, що Оскар повівся з грошима бездоганно й віддав їх своїм надійним знайомим з єврейської громади, щоб витрачали на те, що вважатимуть за потрібне.

Мордехай Вулкан, котрий, як і пані Дреснер, у свій час іще вийде на Оскара Шиндлера, за фахом був ювелір. Наприкінці цього року до нього додому зайшов один з працівників політичного відділу Спіри. Цього разу нічого такого, запевнив Мордехая поліцай. Звичайно, Вулканові було чим перейматися. За рік до того його взяло ОД за продаж валюти на чорному ринку. Коли він відмовився працювати агентом Бюро валютного контролю, його побили есесівці, а пані Вулкан мусила піти до вахтмайстра Бека в поліцейський відділок гетто й дати хабар, щоб її чоловіка випустили.

У червні того року Вулкана схопили й мали відправити до Белжця, але тут приїхав його знайомий працівник ОД і вивів Мордехая просто з двору «Оптіми». Адже й в ОД траплялися сіоністи, незважаючи на те, що їхні шанси побачити Єрусалим були мізерні.

Поліцай з ОД, який прийшов до нього цього разу, був не сіоніст. СС, пояснив він Вулканові, терміново потрібні четверо ювелірів. Симхе Спіра дав йому три години на пошуки. Таким чином, четверо ювелірів: Герцоґ, Фріднер, Ґрюнер і Вулкан — були зібрані у відділі ОД. Їх вивели з гетто до старої Технічної академії, а нині складу Головного економічно-адміністративного бюро СС.

Вулкан одразу помітив, наскільки серйозно охоронялося це місце. Біля кожних дверей стояв вартовий. У вестибюлі офіцер СС наказав чотирьом ювелірам нікому не розповідати про ту справу, яку вони зараз робитимуть, — інакше їх чекатиме табір. Вони повинні кожного дня приносити сюди з собою набори для оцінювання діамантів, обладнання для визначення проби золота.

Їх провели вниз, до підвалу. Понад стінами стояли полиці, завалені нерівними стосами великих і малих валіз: на кожній з них старанно, але марно господар написав власне прізвище. Під високими вікнами стояв ряд дерев’яних ящиків. Коли четверо ювелірів розташувалися посередині приміщення, два есесівці зняли одну з валіз зі стосу, важко понесли її до Герцоґа — і витрусили перед ним її вміст. Друга валіза призначалася Ґрюнерові. Цілий каскад золота пролився перед Фріднером, а тоді перед Вулканом. То було старе золото: персні, брошки, браслети, годинники, лорнети, портсигари. Ювеліри мали визначити пробу золота, розсортувати золоті й позолочені речі. Потрібно було оцінити діаманти й перли. Належало класифікувати все за цінністю й пробою і розікласти в окремі купки.

Спочатку вони брали кожну окрему річ обережно, але, коли далися взнаки давні звички, робота пішла жвавіше. У міру того як золото та інші коштовності ділилися на купи, есесівці розкладали їх у відповідні ящики. Щойно ящик наповнювався, на ньому чорною фарбою позначали місце призначення: «SS REICHSFÜHRER BERLIN». Тим райхсфюрером СС був сам Гіммлер, на чиє ім’я конфісковані в Європі коштовності складалися в Райхсбанку. Було чимало дитячих перстеників: оцінювальнику доводилося тримати себе в руках і не замислюватися про те, яким чином вони сюди потрапили. Єдиний раз ювеліри здригнулися — коли есесівці відкрили валізу, і з неї висипалися закривавлені золоті зуби. Із цієї гори біля ніг Вулкана тисячі мертвих ротів волали: стань на наш бік, підведись, пожбур своє приладдя в далекий куток, скажи про те, що це неправедне золото! Та після паузи Герцоґ і Ґрюнер, Вулкан і Фріднер знову взялися до праці, тепер уже розуміючи цінність будь-якого власного золотого зуба і жахаючись, що СС готується колись накласти руку й на нього.