Розділ 12

Оскар читав поволі й смакував книжку Карла Мая: мисливець і мудрий індіанець на Дикому Заході, гідність стосунків. У кожному разі, він не поспішав у читанні. Суд може початися й за тиждень. Адвокат казав, що може бути промова голови суду про поведінку, не гідну представника німецького народу, і буде накладено суттєвий штраф. Так тому й бути. Він вийде з суду обережнішим.

На п’ятий ранок Шиндлер уже випив півлітра ерзац-кави, яку йому принесли на сніданок, і тоді по нього прийшов сержант і двоє вартових. Повз мовчазні двері його провели нагору в один із кабінетів. Там він побачив знайомого йому з вечірок оберштурмбанфюрера Рольфа Чурду, голову краківського СД. У гарному костюмі Чурда скидався на ділову людину.

— Оскаре, Оскаре, — наче давній друг, дорікнув він. — Ми тобі даємо тих єврейських дівчат за п’ять марок на день. Ти нас маєш цілувати, а не їх.

Оскар пояснив, що то був його день народження. Пригода сталася від повноти почуттів. Він був напідпитку.

Чурда похитав головою.

— Ніколи не думав, що ти така знаменитість, Оскаре, — сказав він. — Навіть із Бреслау телефонували, від наших товаришів з абверу. Звичайно, було би безглуздо не пускати тебе до роботи лише за те, що ти якусь єврейку помацав.

— Як ви все добре розумієте, гере оберштурмбанфюрере, — сказав Оскар, відчуваючи, що Чурда бажає якоїсь подяки. — Якщо я буду в силах якось віддячити вам за ваш ліберальний жест…

— По правді кажучи, — сказав Чурда, — у моєї старої тітоньки розбомбили квартиру…

Знову стара тітонька. Шиндлер співчутливо клацнув язиком і сказав, що Чурда може будь-коли прислати свого представника на Липову, щоб той вибрав потрібні речі серед продукції фабрики. Але не варто все ж давати такій людині, як Чурда, сприймати його звільнення як абсолютну послугу і посуд як скромну дяку від щасливо звільненого в’язня. Коли Чурда сказав, що він може йти, Оскар заперечив.

— Я зараз не можу викликати свою машину, гере оберштурмбанфюрере. Та й у паливі я обмежений.

Чурда спитав, чи не думає Оскар, що СД доправить його додому.

Оскар знизав плечима.

— Але ж я живу на далекому краї міста, — сказав він. — Іти далеко.

Чурда засміявся.

— Оскаре, я попрошу одного з моїх шоферів тебе підвезти.

Але коли лімузин було подано до ґанку, мотор гудів, а Шиндлер, озираючись на порожні вікна за спиною, чекав якогось знаку від цієї окремої республіки, царства тортур, безумовного ув’язнення — пекла за ґратами, де ніхто не вимінює речі за каструльки й кухлики, — Рольф Чурда притримав його за лікоть.

— Без жартів, любий мій Оскаре. Ти був би дурнем, коли б поволочився за якоюсь єврейською спідницею. У них немає майбутнього, Оскаре. Це не старомодне мислення антисеміта, запевняю тебе. Це політика.