Розділ «Епілог Нагода»

— Послухай, Джейкобе, я знаю, що Біллі навряд чи повірить, але просто щоб ти знав, — щирість мого голосу змусила його поглянути на мене, — Едвард насправді врятував мені життя. Якби не Едвард та його батько, я б загинула.

— Я знаю, — виголосив він: здається, моя палка тирада дійсно на нього вплинула.

Можливо, йому вдасться переконати Біллі хоча б у цьому.

— Гей, мені шкода, що тобі довелося прийти сюди з такою місією, Джейкобе, — вибачилась я. — В будь-якому разі ти отримаєш запчастини, правильно?

— Так, — промимрив він, досі почуваючись не в своїй тарілці… засмучено.

— Ще щось? — недовірливо перепитала я.

— Забудь, — пробурчав він. — Влаштуюся на роботу й сам зберу гроші.

Я витріщалася на нього, аж поки він не поглянув на мене.

— Джейкобе, просто викладай усе як є.

— Дурниці.

— Мені байдуже. Розказуй, — наполягла я.

— Добре, але… Боже, це звучить божевільно, — похитав він головою. — Батько велів сказати тобі, ні, попередити тебе, що (це його множина, я не про себе говорю), — забрав він руку з моєї талії і зробив у повітрі маленький вказівний жест, — «Ми за тобою наглядатимемо», — він уважно стежив за моєю реакцією.

Схоже на цитату з кіно про мафію. Я голосно розреготалася.

— Шкода, що тобі довелося зробити це, Джейку, — захихотіла я.

— Переживу, — полегшено вишкірився він. Швидко окинув оком мою сукню, гадаю, зацінив її. — Мені передати, що ти послала його під три чорти? — запитав він з надією.

— Ні, — зітхнула я. — Скажи йому, що я вдячна. Я знаю, він зичить мені добра.

Пісня закінчилася, я опустила руки.

Джейкобові долоні нерішуче завмерли на моїй талії, він поглянув на мою калічну ногу.

— Не хочеш іще потанцювати? Чи, може, тебе кудись відвести?

За мене відповів Едвард.