Розділ «Епілог Нагода»

Він міцно обіймав мене, підтримуючи, поки я шкандибала до школи.

У Феніксі учнівські бали відбувалися у готельних танцювальних залах. Наш, звісно, проходив у спортзалі — напевно, єдиному достатньо великому для танців приміщенні у всьому місті. Коли ми зайшли всередину, мені стало смішно. Справжні арки з надувних кульок та переплетені гірлянди з гофрованого паперу пастельного кольору прикрашали стіни.

— Скидається на декорації для фільму жахів, — тихо загиготіла я.

— Що ж, — прошепотів Едвард, коли ми повільно наближалися до столика, де продавали квитки; він ніс на собі більшу частину моєї ваги, але мені доводилося тягти ногу і, хитаючись, рухати її вперед, — вампірів тут більш ніж достатньо.

Я поглянула на паркет. У центрі сформувалося широке коло, на якому граційно танцювали дві пари. Решта танцюристів притискалися до стін, подалі від них — кому хочеться, щоб його порівнювали з такою величчю. Еммет і Джаспер мали бездоганний і грізний вигляд у класичних смокінгах. Аліса була просто неймовірна у чорній атласній сукні з геометричними вирізами, що оголювали чималі трикутники сніжно-білої шкіри. А Розалія була… Розалія. На неї дивишся — й не віриш очам. Яскраво-червона сукня з гострим викотом, що спускався мало не до талії, залишала спину відкритою, до литок йшла в обтяжку, далі розліталася широким шлейфом з оборками. Мені стало шкода всіх дівчат у залі, включаючи себе.

— Хочеш, щоб я замкнула двері й ви могли спокійно порізати нічого не підозрюючих підлітків? — змовницьки прошепотіла я.

— Яку роль у сценарії ти відвела собі? — пильно поглянув він.

— Ой, ну зрозуміло, я з вампірами. Едвард неохоче всміхнувся.

— Що завгодно, лише не танцювати.

— Що завгодно.

Він купив квитки і розвернув мене у напрямку паркету. Я мимоволі сперлася на його руку й повільно потягнула ногу.

Врешті-решт він виволік мене на середину, де елегантно кружляли у танці, ніби не чуючи музики, його родичі, наче перенесені з допомогою чарівної палички з іншого часу. Я перелякано витріщилася на них.

— Едварде, — у горлі пересохло, я спромоглася хіба що на шепіт. — Я чесно не вмію танцювати!

Я відчувала, як у грудях нуртує паніка.

— Не хвилюйся, дурненька! — прошепотів він у відповідь. — Я вмію.

Він поклав мої руки так, щоб вони обняли його за шию, й підхопив мене, поставивши мої лапки на свої ступні. Й от ми також кружляємо.

— Я почуваюсь як п’ятирічна дівчинка, — засміялась я після кількох хвилин невимушеного вальсування, що не потребувало від мене жодних зусиль.

— На вигляд не скажеш, — прошепотів він, на мить притягуючи мене ближче, так що мої ноги зависли над підлогою.

Під час провороту я зустрілася поглядом з Алісою, вона підбадьорливо всміхнулася мені — я відповіла тим же. Самій дивно усвідомлювати, що я насправді насолоджуюся моментом… трішечки.

— Гаразд, це й наполовину не так погано, — визнала я.