Розділ «Епілог Нагода»

— Привіт, Тайлере, це Едвард Каллен.

Збоку могло скластися враження, що він розмовляє дуже дружньо. Та я знаю його голос достатньо добре, щоб зауважити непомітний відтінок погрози. Що Тайлер забув у мене вдома? До мене почала доходити страхітлива правда. Я знову поглянула на недоречну сукню, яку змусила мене вдягнути Аліса.

— Мені шкода, якщо мало місце якесь непорозуміння, та Белла сьогодні зайнята, — тон змінився, погроза чулася набагато чіткіше. — Правду кажучи, вона буде зайнята завжди, якщо мова йтиме про когось, крім мене. Без образ. Мої співчуття з приводу зіпсованого вечора, — судячи з голосу, Едвард зовсім не співчував Тайлерові. Він різко згорнув телефон, на обличчі розцвіла велетенська самовдоволена посмішка.

Натомість моє обличчя та шия стали темно-червоними від гніву. Я відчувала, як очі наповнюються спровокованими гнівом сльозами.

Едвард здивовано поглянув на мене.

— Я трохи перегнув палицю в кінці? Не хотів тебе образити. Я залишила його слова без відповіді.

— Ти везеш мене на учнівський бал! — заверещала я.

І приголомшено збагнула, що все стає на місця. Якби не моя цілковита байдужість до цієї події, я б помітила дату на афішах, що прикрашали шкільні будівлі. Та мені й у страшному сні не примарилося б, що Едвард прирече мене на таке. Невже він не знає мене?

Він точно не очікував на реакцію такої сили. Стиснув губи, примружився.

— Белло, не ускладнюй. Я зиркнула у вікно; ми на півдорозі до школи.

— Чому ти так зі мною чиниш? — перелякано, але наполегливо запитала я.

Він указав рукою на смокінг.

— Ну, серйозно, Белло, а куди, ти думала, ми збираємося?

Я почувалася приниженою. По-перше, тому що не звернула уваги на очевидне. І тому що розпливчасті підозри — очікування насправді, — які я плекала цілий день, поки Аліса намагалася перетворити мене на королеву краси, були занадто далекими від реальності. Мої напівлячні мрії тепер видавалися зовсім дурними.

Я здогадувалася, що наближається певна нагода. Але учнівський бал! На нього я б грішила в останню чергу.

По щоках текли сльози гніву. Я збентежено пригадала, що у мене нафарбовані вії, це незвично для мене. Хутко витерла під очима, щоб уникнути чорних плям. Коли я забрала руку, на ній не було жодних слідів; мабуть, Аліса в курсі, що мені потрібна водостійка туш.

— Повне безглуздя. Чому ти плачеш? — буркнув Едвард.

— Бо я розлючена!

— Белло! — спрямував він на мене всю силу палючих золотавих очей.

— Що? — розгублено промимрила я.