Розділ «9»

Та я не цього боюся. Бо знаю: я не можу збожеволіти, навіть якби захотів. Це для мене виключено, я — антибожевільний! Я хочу убезпечити себе від іншого, може, серйознішого, себто від певної, так би мовити, Аномалії, певного збільшення можливостей, яке настає, коли людина віддаляється, сходить з однієї-єдиної дозволеної дороги… Ви розумієте? На докладні пояснення немає часу. Якби я вирушав з Землі на іншу планету — хочби на Місяць, — то так само волів би мати супутника, про всяк випадок, щоб людське в мені мало від чого віддзеркалюватися.

Тож писатиму до вас, інформуючи. Суто конфіденційно, неофіційно, в таємниці також і від нас, тобто листа слід спалювати й ні з ким не обговорювати, навіть зі мною. Так, наче нічого й не було. Бо нащо дражнити, та й кого — самих себе? Краще без демонстративності.

Навіть добре, що ви були там, на острові. Коли бачать двоє, це не те, що один. Але вся праця пішла коту під хвіст: замість збудитися і зійтися — вони були холодні, мов актори, усе — тільки для мене, на моє прохання, і якщо кимось і збуджувалися, то саме мною, а не одне одним! От халепа! От невдача! Ви знаєте, як це було, адже ви бачили. Але дарма. Ми їх врешті-решт розпалимо.

Ви бачили, але тепер треба, щоб це побачив пан Вацлав, щоб ви його туди заманили. Хай він побачить! Прошу вас сказати йому таке:

1) гуляючи, ви випадково побачили їхнє рандеву на острові;

2) ви вважаєте своїм обов'язком розповісти про це йому;

3) вони не знають, що ви їх бачили.

Отже, завтра вам слід привести його на виставу. Йдеться про те, щоб він побачив їх, не побачивши мене, я вам все опишу в деталях, ви отримаєте дальші інструкції. Обов'язково! Це важливо! Саме завтра! Він мусить знати, мусить побачити!

Ви запитаєте, який у мене план? Жодного. Я рухаюся за лінією напруги, розумієте? Йду за лінією збуджень. Тепер мені потрібно, щоб він побачив, і щоб вони знали, що їх бачили. Треба зафіксувати зраду! А там — буде видно, що далі.

Прошу вас зробити це. Прошу не писати відповіді. Листи я лишатиму вам на мурі, біля брами, під цеглиною. Прошу їх спалювати.

А той, інший, № 2, той Юзек, як бути з ним, у якій комбінації його з ними скомбінувати, щоб усе це заграло, заграло, адже він пасує до цього, як ніхто… Голову ламаю, але не можу нічого придумати, та дарма, потихеньку якось складеться, сплететься, тільки — вперед, тільки — далі! Прошу виконати все точно!»

Цей лист наче ошпарив мене! Я почав ходити туди-сюди по кімнаті і, зрештою, вийшов з листом надвір — у поле, де мене привітала сонність розхвильованої горбами землі, далекі узгір’я на тлі втікаючого неба, дедалі дужчий нічний тиск усіх речей довкола. Краєвид був уже добре знайомий: я знав, що побачу його, але лист виривав мене з краєвиду, о, цей лист вибивав мене з колії, і я раз по раз повторював: що робити, що робити? Що робити? Вацлав, Вацлав, але я нізащо такого б не зробив, такого взагалі не можна робити. Особливо жахало мене те, що туманність фантастичної пристрасті матеріалізувалася в факт, в конкретний факт, в конкретний факт, що лежав у моїй кишені, у цілком конкретне завдання! Втім, чи не збожеволів Фридерик? Чи не був я потрібний йому лише для того, щоб випробувати на мені власне божевілля? Справді, надійшов найзручніший момент, щоб розірвати з ним стосунки, і зробити це було б дуже просто: розповісти Вацлавові й Іполітові… Я вже бачив, як розмовляю з ними: «Послухайте, тут складна справа… Боюся, що Фридерик… страждає від якогось психічного порушення… я помічав це за ним уже досить давно, ну, а після таких страшних подій — не він перший, не він останній… в кожному разі, на це слід звернути увагу… боюся, що це — якась манія, манія еротизму, до того ж, здається, на грунті Гені й Кароля…»

Так би я говорив. І кожне з моїх слів виводило б його поза коло здорових людей, робило божевільним, а проробити усе це потрібно було за його спиною, перетворюючи Фридерика на об’єкт нашої опіки і таємного нагляду. Він нічого про це не знав би, а не знаючи, не зміг би боронитися: з демона перетворився б на божевільного, от і все. А я натомість повернув би собі рівновагу. Ще не пізно. Я ще не вчинив нічого, що б мене скомпрометувало, адже цей лист був першим втіленням моїх з ним спільних дій… тим-то він став для мене таким тягарем.

Отже, треба вирішувати. Повертаючись до будинку, коли дерева вже розпливалися в темні плями, посновані невизначеністю, єдиним змістом якої був морок, я плекав у собі рішучість знешкодити його, перевівши у сферу звичайного божевілля. Але біля брами забіліла цеглина, я під неї зазирнув, а там на мене вже чекав новий лист.

«Черв'як!» Ви це знаєте! Ви це збагнули! Ви це тоді, напевно, відчули так само, як і я!

Черв'як — це Вацлав! Вони поєдналися на черв'якові. Поєднаються й на Вацлавові. Розтоптуючи Вацлава.

Не хочуть одне з одним? Не хочуть? Ви побачите, як Вацлава ми невдовзі перетворимо на ліжко, в якому вони паруватимуться.

Треба обов'язково вплутати у це Вацлава, треба:

1) щоб він це побачив.

Д. Б. Далі буде!»