Розділ «IX. Буря»

— Є! Є! — раптом радісно закричав Міхал біля другого берега затоки.

Едек глянув. Над льодом, золотисто поблискуючи, тріпотіла велика риба. Це видовисько запалило в ньому рибальську пристрасть. Кріпко взяв у руку метрове вудлище, притримуючи пальцем котушку, відпустив трохи жилки з невеличкою олив’яною блешнею на кінці, закинув. Почекав, тоді почав розмірено піднімати і опускати руку. Сподівався, що от-от блешню рвучко смикне. Але минав час, у нього вже заніміла рука, а нічого не брало...

Озирнувся. Метек, який сидів зовсім недалеко — можна було палицею докинути, саме витягав чималу рибину. Сто чортів, а тут хоч би що.

— Дуже швидко, треба спокійніше і повільніше,— бурчав сам до себе.

І знову нічогісінько. А ті — він бачив і чув — ловили. Едек зціпив зуби. Згадав осінню пригоду. «Хай йому чорт,— подумав,— не щастить мені з рибою».

Зненацька рвучко, з усієї сили шарпнув вудлище. Помітив ще, як велика риба, ударившись животом об лід, зникла в глибині. А, чорт! Оглянувся, чи ніхто не бачить, як страшенно погано у нього виходить. Надто різко рвонув, не стримав емоцій.

Знову занурив блешню і потягнув угору; відчув легке тріпотіння — отже, риба схопила. Тепер він уже не смикав — стискуючи зуби, щоб зберегти спокій, витягував жилку. Голова окуня визирнула великими очима з води і... повільно зникла під льодом.

Едек мало не заплакав з люті. Тепер уже надто повільно. Авжеж, не підсік, як казав Метек. Окунь слабо схопив і зірвався...

Потім знову довго-довго нічого не було. Заспокоював себе тим, що й у інших ішло не набагато краще.

І раптом смикнуло. Він підсік трохи сильно, задирчала, випорснувши з-під пальця, котушка. Він мерщій притримав її, почав намотувати жилку. Відчув сильний опір. Ого-го! Аж тремтів од напруження. Вже під самою кригою помітив білясте черево, котушка знову задирчала, жилка трошки ослабла. Потім намотувати стало важче, котушка пищала, насилу крутив її... Що робити?

— Метек! Метек!

— Що?

— Здоровенне щось, не можу впоратись...

Метек одразу підскочив до нього.

— Ану дай! О чорт, що там таке? — Трошки почекав.— Риба, бо смикає, ще й як! Ти, мабуть, забагато відпустив?

— Здається.

— Могла заплутати жилку в корінні, тоді це гірше.

Долонею почав стукати по вудлищу. І ось котушка знову крутнулася. Метек виждав і рівно, спокійно почав намотувати жилку.

— Тепер іде. Бери, витягай сам. Твоя риба... Що ж це може бути?

— Уважно стежив за рухами товариша.