Розділ «VIII. Cкабка в серці»

— Добре, що ви приїхали...— І подала йому руку.

Едек поцілував її міцно, жадібно.

— А...

— Ні..

Тепер він порушив мовчанку:

— Чудова дівка ви, хоч і куслива...

— Це ви тепер такої думки чи й раніше так вважали, коли я була тією... козою?

— Не знаю. Перший раз я був сердитий, бо ви мені допікали за кожним словом. Але потім, коли я довідався, що під час хвороби...

— Нема про що балакати.

— Е ні, є, є... І мені було прикро за ту... козу. Коли сьогодні лісничий попросив мене привезти набої, я зрадів.

Віка згадала. Принесла з шухляди пачку набоїв.

— Будь ласка. Я геть забула.

— Я теж.

Обоє розсміялися.

Було вже пізно, коли він зібрався їхати.

— Ваших батьків і досі немає...

— Збиралися піти в кіно. У батька не часто буває час для себе, от вони й користаються сьогодні з виняткової нагоди...

Провела його до виходу. Стоячи на ганку, Едек довго тримав її руку в своїй. Дівчина висмикувала її.

— Віка...— мовив хлопець, намагаючись обняти і поцілувати її.

Дівчина вислизнула легко, м’яко. Губи його тільки торкнулися її коротко підстрижених кучерів.