Розділ «VIII. Cкабка в серці»

— Ви ж теж не п’єте...

Пожартували ще. Потім дівчина розповідала йому про своє життя в лісі, про сонне містечко, про те, що їй хочеться жити з батьками, і тому, закінчивши середню школу, вона приїхала сюди. Розпитувала, що Едек думає робити, чи довго буде в Сумах...

— А ви б хотіли, щоб я був довго?

— Ні того, ні другого. Не в цьому річ.

Та Залєський і сам не знав, чи довго він тут буде. Власне, тепер він уже міг повернутися в Ольштин. Будь-якої миті міг, але поки що не хотів. У січні почне працювати на тракторі, і працюватиме там, певно, кілька місяців — це навіть цікава робота, можна буде непогано заробити. А потім, як не набридне, залишився б ще трохи, щоб посидіти над водою, половити рибу,— це добрий спорт, йому подобається...

— А яка постійна робота? У вас же є атестат зрілості?

Едек засоромився.

— Ні, рік не довчився, вигнали... Дуже буянив. А може, й не за це, просто як уже людина попаде на зуб, то потім усе на неї валять. Так і зі мною було. Вибив хтось шибку, одразу ж — Залєський. Комусь потемки дали в зуби — знову Залєський... А я в той час і справді лічив зуби, але комусь зовсім іншому і в іншому місці...

Дівчина засміялася.

— Ну й що?

— Ну й нічого. На життя сяк-так заробляю. А постійної роботи не люблю. На першій же роботі влаштував скандал, то мене й звідти вигнали... А потім усталена думка, зафіксована в особовій справі, скрізь мандрувала за мною, ні на крок не відставала. І знову було так само, як і в школі — усе Залєський. Зрештою я просто махнув рукою — ну його к чорту все. Заробляв час від часу...

— Ну й що?

— Ну й нічого більше.

— Мало.

— З мене досить. Що, може, я зубритиму по ночах, як дурний Метек? Правда, у нього зовсім інше, він хворів, а мене вигнали,— повторив хлопець задоволено. Його знайомим дівчатам звичайно це подобалося.

— Ще чаю?

— Чай не горілка, (багато не вип’єш.

— Я не знаю, де в батька горілка. Та й не люблю пити...

— Не сучасна жінка.

Замовкли. Потім Віка озвалася тихо: