Розділ «IV. Перші постріли»

— То що я маю робити? Іти віддатись міліції? Хто мені повірить, що я цього не хотів, що то випадково, що він сам напав на мене, що я не збирався битись? Метек, ти мені поміг, не відмовляйся ж і далі, поможи. Це ж страшно...— Голос його раптом спав, у ньому забриніла туга, якась похмура покірність.

Гасинець стиснув голову обома руками й сидів так, похитуючись то в один бік, то в другий. Його тінь танцювала на стіні, де висіли роги та ікла.

— Не знаю, я справді не знаю,— повторив з болем.

Замовкли. Годинник почав видзвонювати одинадцяту.

Надворі почулися кроки. Гладка Мірця, яка доти спокійно спала під столом, схопилась і, тихо дзявкаючи, покотилася коридором.

Увійшов лісничий, вніс із собою знадвору холод у теплу кімнату. Здивувався, побачивши хлопців.

— Гомоните собі? Гарна пора, я теж люблю в отаку годину згадувати всяку всячину. Тільки час не дозволяє.

— Уже йдемо спати. Говорили з Едеком про шкільні роки...

— Ага, ну гаразд. Бувайте, мені пора, через три години вирушаємо з Павлом на браконьєрські стежки. Щоб його чорт узяв, того бандита чи бандитів, хто там їх знає. Такого рогача застрелити — знаєте, просто чудовий. Аж серце болить.

Залєському здалося, що товариш на добраніч міцніше потис йому руку. Метекова долоня була волога від поту.

Заснув Едек несподівано швидко. А він так боявся тих хвилин, коли погасиш свічку, а сон не йде і сцена бійки на вулиці в Ольштині оживає перед ним з жахливою чіткістю. Тепер же він навіть не встиг ні подумати про ставлення Метека, ні щось вирішити — захропів, мов нічого й не було.

Прокинувся, розбуджений шумом і гавканням Рекса. Бас цього собачиська — лютої вівчарки — він розпізнав би за кілометр. За вікном було чорно. Ніч. Едек потер рукою лоба, прислухався. Що там діється? За мить пригадав, що лісничий і Павел вибираються на обхід лісу. Запалив сірника, нерівним вогником заблимала свічка. Було чверть на четверту. Коли б швиденько одягнутися, може, все-таки Гасинець візьме його?

Скрипнули двері. Уже виходили. Нічого не вдієш. Едек щільніше закутався в ковдру. Ночі були холодні. За вікнами стиха шуміло — то вітер бушував у гілках ялин, шарпав голе віття лип, що широко розрослися перед хатою.

Тепер уже вія спав кепсько. Раз у раз прокидався, дивився на годинник. Стрілки посувалися лінива. Після п’ятої години тіні в кімнаті поріділи, незабаром у вікна зазирнув несміливо світанок, одразу ж стало ясніше, встав ранок, припорошений інеєм, який видно було на червоній черепиці хліва.

Ще якийсь час Едек перевертався з боку на бік. Унизу й на подвір’ї чути було, як поралася лісничиха,— вона вже починала свій день біля господарства. Від будинку, в якому жили робітники, долинуло дитяче щебетання. То прокинулися Павлові небоги.

Едек вискочив з ліжка, щоб розігрітися, махнув кілька разів руками. Напіводягнений вибіг до кухні. Надворі було вже видно, небо на сході рожевіло, холодний від морозу диск сонця викотився, зацікавлено глянув на землю.

Накинувши на плечі пальто, Залєський стояв біля дороги, розглядаючись навколо. Досі, окрім того дня, коли приїхав до Піша, він не вставав так рано. Захоплено дивився кругом — усе було в ранковому світлі зовсім не таке, як завжди,— веселіше. На липі, серед гілок, защебетала якась пташка, потім Кульгавий, затято гавкаючи, погнався за білкою, яка мала нахабство в його присутності спуститися додолу. Звірятко прудко підбігло до найближчого дерева і за мить уже з безпечної гілляки, пустотливо перехиливши голівку, поглядало на роздратовану дворнягу.

Раптом Едека хтось штовхнув, він аж здригнувся. То сарна так вітала його, вимагаючи хліба. Ніхто не знав, звідки вона взяла цю звичку. Хлопець погладив її по довірливій голові, пішов на кухню, понишпорив там, шукаючи якихось кусків. Лісничиха поверталася з хліва, несучи дійницю, яка здалеку пахла теплим, свіжим молоком.

— О, рання пташка! Не по-міському це, правда? Ходімо на молочко.

Едекові сподобалось і молоко; того ранку, хоч уночі й погано спалося, він почував себе бадьорим і спокійним. Розчулено подумав про Метена. Боїться хлопець, вагається, одначе не виганяє його, хоче знайти вихід із цього становища.