TextBook — Тепер скажи мені, про що ти думав.
«Отаке,— подумав Едек.— Щойно був їжак, а тепер я маю говорити про своє кохання. Чудна ця Віка. І взагалі чи повинен я вже їй про це сказати?»
— Ти справді хочеш, щоб я сказав?
— Хочу.
Він не бачив, але був певен, що її носик зморщився. Як охоче він поцілував би його.
Наважився. Все одно це має колись настати.
— Думав, що люблю тебе. І що повинен буду сказати тобі про це.
Спробував обняти її. Не опиралася. Сиділа, задивившись кудись перед собою. Але Едек відчував, як здригаються її плечі.
— Я хотів би знати, як ти...
Вона сказала дуже спокійно і просто:
— Люблю.
Аж здивувались обоє, що це сталося так просто. Якось інакше уявляли цю мить, думали, що вона буде урочистіша чи, може, поважніша, в усякім разі не така.
— Як це легко, правда? — трохи неприродно засміялася Віка.
І зараз же сказала дуже м’яким голосом:
— А тепер поцілуй.
У неї були холодні губи. Він цілував довго і так, як не цілував ще жодної дівчини. Накинутий на плечі жакет зсунувся на землю, Едек відчував, як дівочі руки охопили його шию.
І тоді в ліщині зайшовся співом соловей. Віка схопилася з місця.
— Ні, це вже занадто добре. Справжня ідилія з нудної повісті. Він її кохає, і вона його, тепла ніч, пахне квітами, місяць, зорі, поцілунок і на додаток — соловей. Усе є.
Сміялися. Він обняв її і, йдучи так, відчував, як тремтять у дівчини плечі. Так, то був останній мотив тієї ідилії, якого ще бракувало.
— Ти знала, що саме так буває, коли кохаєш?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Там, де козам роги правлять» автора Паукшта Евгеніуш на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XXVI. Грім з ясного неба“ на сторінці 4. Приємного читання.