Розділ «XXIII. Рибальські ночі»

— Ну й нічого. Я був би дурний, коли б сказав, що від того мені погано. Щонайбільше дивно. А втім, інколи, може, й погано...

Він махнув рукою, сів, узяв з вогню головешку, прикурив цигарку. Гукнув до Міхала, який наче завмер на березі:

— Давай уже того в’язя! Їсти хочеться.

Клем розуміюче всміхнувся. Ще недавно він не любив Едека за його самовпевненість, неуважливість, за цинічне, як йому здавалося, ставлення до життя. А тепер думав, що все те могло бути Едековою маскою, що він обдурював сам себе. І не вмів чи не хотів вийти з кола своїх звичок.

Міхал підійшов тихий, мов тінь; на сковороді, яку привіз завбачливий Метек, порізав в’язя на куски, длубався в кошику, шукаючи сала. Над вогнем зашкварчав, зачадів жир, і в той же час од води почулося якесь шамотіння й плюскіт.

— О, нарешті Метек тягне,— засміялися хлопці.

— Оце-то вугор! — радісно кричав до них Метек.

Витягнувши вудки, він і сам вийшов на берег. Переможно підняв із човна здоровенного вугра.

Хлопці з непідробною повагою дивилися на рибу, яка звивалася в його руці.

Чайник закипів, окріп сичав, бризкаючи на вогонь. І в’язь уже апетитно шкварчав на сковороді. Метек різав хліб, бряжчав склянками. Міхал відійшов убік, шукаючи великих листків лопуха. Потім розкладав їх перед товаришами замість тарілок. Був якийсь поважний, мовчазний, його погляд часто зупинявся на Клемові.

Едек усміхався, давлячись, як хлопець накладає поетові найкращі куски риби, підсовує хліб і наливає чай. Клем помітив це, йому стало трохи неприємно, але він нічого не сказав, розуміючи почуття мазура.

Десь далеко, від пісків, почувся гуркіт мотора.

— Мотоцикл? — Метек запитально подивився на Едека. Той кивнув головою.

— Про що ви? — зацікавився Клем.

— До Зосі їде її мельник, пам’ятаєш, казала тобі, що то її добрий знайомий. Видно, вже загоїлися, синці від Едекових кулаків.

— Казала вчора, що виходить за нього. І в селі житиме тільки доти, поки закінчиться навчання в школі.

Едек здригнувся, стиснув губи. Метек уважно подивився на нього. Нахилився близенько, прошепотів:

— Жалієш?

— Ні. З того вечора все минуло, наче я взагалі не знав її.

Вогонь тріщав, а навколо стояла така тиша, що з другого берега озера долинав голос водяного бугая, десь дуже далеко, ледь чутно, чучикали тетеруки. З підкинутих у вогонь гілок ялівця бухнуло яскраве полум’я, хлопці аж одвернулися — припікало. Едек поглянув на Міхала і при світлі вогню добачив у нього в очах спокій. Невже це наслідок Клемової присвяти?