Розділ «XXIII. Рибальські ночі»

Коли посідали в човен, увесь ніс його був завантажений теплими фуфайками, ковдрами і пальтами. Міхал старанно оберігав спиртівку і великий чайник. Тільки Едек трохи буркотів, бо лісник забув купити у Піші горілки. Дуже виправдувався, і це тільки посилило Едекові підозри, що Міхал зробив так цілком свідомо.

Едек з Метеком налягали на весла, поспішаючи до далекої затоки, де вони облюбували собі місце. Берег там був високий, голий, туди легко буде вибратись, якщо доведеться отаборитися на ніч.

— Міхал, розпалку взяв?

Хлопець показав купку смолистих скіпок. У руках він м’яв забарвлене жовтим тісто для риби. Біла ноги стояла повна банка жирних рухливих черв’яків. Міхал усміхався. Серед хлопців він почував себе бадьоріше, його сумніви зникали. Ось він моргнув оком до Клема, показуючи на веслярів. Ті міцно вперлися ногами в дно човна, аж жили понабрякали їм на лобі, так хлопці змагалися, веслуючи. Але човен ішов рівно, залишаючи позаду на воді піняву борозну.

До місця, яке Метек вибрав, щоб ловити вугрів, вони не доїхали. До заходу сонця лишалося ще чимало часу, треба було добути живця. Може, який окунь спокуситься на принаду.

Заїхали від очерету, ще низького, молоденького — подекуди очеретини ледь витикалися з води. З одинокої сосни на березі знявся великий птах, понад берегом полетів до лісу. Міхал провів його поглядом.

— Орлик. Десь тут у нього, мабуть, гніздо...

Хлопці тихо закинули вудочки. Метек і Міхал на маленькі гачки ловили живців. Одразу ж почали витягати сріблястих верховодок, які пахли свіжою прохолодою озера.

Поблизу них закипіла вода — то окуні косяком рушили до берега, женучись за дрібнотою. Малі рибки цілими зграйками вискакували з води, панічно рятуючись од гибелі. Хлюп-хлюп-хлюп... Хвилинка тиші — і знову напад. Аж пінилося навколо. А потім усе стихло, не лишилося й сліду по тих багатьох трагедіях, які тут відбулися.

— Гляньте,— шепнув схвильовано Едек і показав на той берег затоки.

Там було мілко, дно в ясні погожі дні золотилося чистим жовтим піском. Тепер там усе переливалося, бризки води злітали вгору, мінячись у сонячному світлі, темні риби плили то повільно, якось ліниво, а то швидко, мов блискавка, напирали одна на одну, били хвостами, зникали трохи глибше або вискакували над водою.

— Коропи. Нерестяться. Але ж і здорові, і скільки їх там! — Метек аж підвівся, щоб нічого не пропустити з рідкісного видовиська.

Вода в затоці була тепла, саме для риб’ячого весілля. Товсті риби сунули хмарами, а то знову розпливалися по одній на всі боки, булькали у воді, хлюпотіли, бризкали кругом цілими фонтанами, немов обтрушувалися, знову натискали одна на одну, тулилися тісно, пристрасно, підходили аж до берега, рвучко повертали на глибину, щоб потім виринути всією спиною до самої поверхні, так що інколи роззявлений рот якоїсь рибини аж висовувався з води.

Потім бризки стали рідші, хвилі помалу вщухали, поверхня води вирівнювалась, тільки здалеку ще виринала часом темна спина, і ось усе стихло, заспокоїлося.

— До ранку,— всміхнувся Клем.

— Тягни! — гримнув на нього Едек.

Той глянув — поплавця не було, тільки кінчик вудлища здригався, смикався вперед. Клем рвонув, підсік, затріщала котушка.

— О-о-о!! — аж застогнав, приємно здивований. Йому не щастило з рибою, не було в нього ні відчуття, дні терпіння рибалки.

— Намотуй, намотуй,— сопів Метек, знімаючи з гачка маленьку пліточку.

— Краще ти, я не зможу.— Клем з полегкістю віддав вудочку товаришеві.