Розділ «XXIII. Рибальські ночі»

— Авжеж, і дуже скоро, восени.

— А з чого ж ви житимете? У тебе ж немає великих доходів.

— Будуть. Мені тільки тепер по-справжньому хочеться писати, і часом, хоч і рідко, я думаю, що колись зумію написати так, щоб сам був задоволений. От іще лихо — виявляється, найважче — це задовольнити самого себе.

— А я завжди думав, що це найлегше, — несподівано пробурмотів Міхал, який доти сидів мовчки. Всі аж здивувалися, бо раніше він ніколи не встрявав у такі розмови.

Постогнуючи, над їхніми головами пролетіла дрімлюга.

— У мене взяло, тягне! — здригнувся Едек і судорожно схопив вудлище.

— Зажди, хай візьме глибше. Вугор може виплюнута принаду. А як проковтне — тоді вже одрізай поводок... Тепер тягни!

— От сила!

— Ну й дужий! На дно тягне.

— Гляди, бо заплутається в корінні або зариється в мул, і нічого не зробиш, хіба що стукатимеш по вудлищу, але тоді всю рибу наполохаєш... Тягни, тягни, жилка міцна, витримає. Ну?

У Едека аж пальці боліли, так завзято він крутив котушку. Відчував сильний, розпачливий, опір, енергійне шарпання. Вугор спробував було втекти під човен. Едек помітив це, схопився на ноги, високо підняв вудлище. Бризнула вода, довга риба, звиваючись, появилася над водою, блиснула білим животом у підсаці, яку підставив Метек.

На дні човна вугор пострибав у темне місце на носі; він крутився і звивався, схожий на чималеньку небезпечну змію. Едек простягнув руку, торкнувся вкритого слизом тіла і злякано відсахнувся. Метек засміявся. Вправно, всією рукою схопив рибину біля голови, складеним ножиком обрізав жилку, що виступала з невеличкого рота.

Якийсь час вугор іще крутився на дні човна, і Едек та Кульчик високо піднімали ноги, коли він опинявся біля них. Потім риба зашилася в якийсь куток і стихла, заспокоїлась.

— Я ще ніколи не тримав у руці нічого схожого. Неприємний...

— Звикнеш. Ловка рибина, але не з найбільших. Тут в здоровенні, товсті, як рука.

— Їсти хочеться,— засопів у відповідь Едек. Йому якось не подобалися вугрі, і успіх не додав охоти до дальшого лову.

— Зажди, піймаємо ще одного.

Вудлище в Клемових руках раптом шарпнулося, і вражений хлопець, отямившись від задуми, аж крикнув. На цей раз Метек не дозволив передавати вудочку комусь іншому. Але пішло все несподівано легко. Вугор був значно менший від того, що спіймав Едек.

— Є ще один! Вилазьмо на берег, бо тут і холодно й голодно,— заявив Едек.

Метек нехотя згодився. Обережно поскладав вудочки на човні, потім одвіз хлопців на берег. Міхал теж змерз, хотів напитися гарячого чаю. Метек сам повернувся в затоку. Рибальська гордість веліла йому якнайскоріше відкрити і свій рахунок.