Розділ «XXIII. Рибальські ночі»

На березі високим полум’ям запалав огонь. Міхал повісив чайник за залізній ручці, при світлі вогнища завзято чистив в’язя.

Хлопці лежали рядом на розстелених ковдрах, холод пробігав у них поза спиною, де вогнище не гріло.

Клем усміхаючись дивився на захопленого роботою Міхала. З соснового сушняку високо стріляли смолисті іскри, пластівцями, ніби сніжинки, кружляв у теплому повітрі попіл.

— Пам’ятаєш, Міхалку, ту білочку, яку торік поранила куниця? Як ти перев’язував її і лікував, доки не виздоровіла і знову не подалась у світ.

— Укусила мене за палець, шрам лишився. А потім була вже дуже смирна.

— Я написав у зв’язку з цим невеличке оповідання. Присвятив його тобі.

— Як це?

— Вгорі буде надруковано: «Міхалкові Клосу, лісникові в Сумах, із щирою приязню».

— Мені? Отак буде надруковано? — Уже почищений в’язь вислизнув хлопцеві з руки. Міхал втупився в Клема великими, здивованими очима.

Потім рукою в крові та риб’ячій лусці відгорнув волосся і ніяковим голосом перепитав:

— Мені?

— Тобі.

— І так буде на кожній книжці? І кожен зможе прочитати, що це ти написав для мене? Для Міхала Клоса, лісника? — Він говорив повільно, застигши в неприродній позі над рибою, що лежала на траві.

— О боже, перестань, Міхал, з тими питаннями, а то гупону тебе в спину, щоб нарешті зрозумів, — засміявся Едек.

Міхал уже нічого не відповів. Дивився, ніби остовпів, на Клема, потім, зітхнувши, схилився над рибою, обережно взяв її в руки й поніс, щоб сполоснути у воді.

Клем дивився на нього, ніби розумів хвилювання хлопця. Прошепотів Едекові:

— Тепер я найбільше радію, що зробив ту присвяту. Хлопець зостався сам, останнім часом його мучать сумніви. Як вийде з Сум — його оточує змова усяких негідників. А тут — доказ того, що про нього думають, його пам’ятають. Схоже, що для нього це велике переживання.

Едек перевернувся на спину, заклав руки під голову. Сказав, ніби трохи кепкуючи, хоча Кульчик легко помітив, що за тим кепкуванням криється глибша думка.

— Якось по-дурному я себе почуваю між вами. Метек — хлопець ніби такий же, як і всі інші, але якийсь делікатний, знає, чого хоче, в ньому немає ніякого паскудства. Ти і Міхал теж навіжені. Вам сняться дівчата з райдужними очима, ви нудні, як середньовічні коханці. Білочки, спогади, складні проблеми у простих справах. Усе це чуже для такої примітивної людини, як я. Наче я опинився на іншій планеті.

— Ну й що?