Розділ «XXII. Важке змагання»

Придушуючи вагою свого тіла йому груди, Едек застиг з піднятою рукою.

— Перестань... І скажи, що тобі треба? — спльовуючи, шепелявив браконьєр.

— Це тобі маленька наука за те, що стріляв у людей, бандит! Це за той удар у темному завулку в Піші, після кіно, пам’ятаєш, негідник? Оце за браконьєрство в лісі, якщо хочеш знати... А це...

Едек раптом замовк. Ні, він же не за дівчину бився. Якщо вона вибрала собі такого мерзотника, то хай ним тішиться. І в ту дивну мить хлопець відчув, що до Зосі йому вже зовсім байдуже. Так, мовби її ніколи й не було.

Мельник шарпнувся під ним.

— Тихше! — сикнув у відповідь Едек.

— Ні, облиш, досить уже...— Скривлений рот браконьєра белькотів якісь прокляття.

— Тепер слухай. Якщо хтось із нас упіймає ще хоч раз тебе на браконьєрстві, то ти не вийдеш живим, зрозумів?

Браконьєр протяжно застогнав.

— А про сьогоднішнє ти нікому й слова не писнеш, бо тоді опинишся в тюрмі за свої справи з Вежбиком і Марцінським. Вони не признаються, але ми знаємо, у нас є докази, розумієш?

— Так.— Мельник сказав це дуже чітко, і Едек подумав, що він ненароком зачепив саму суть справи.

Хлопець обережно підвівся, ні на мить не спускаючи ока з лежачого.

— Не вставай,— наказав він.

— І, підійшовши до мотоцикла, вимкнув мотор, погасив світло. Дорогу вкрила раптом темна ніч. Усе поринуло в темряву. Едек зійшов убік і, ступаючи по м’якому покриттю, рушив у напрямку Пісок. Він обмиється у Павла і попросить провести його додому. Сам не дасть собі ради на тих чортових болотах.

Був страшенно стомлений. Наче хто вичавив його, мов цитрину, і залишив самі вичавки. Насилу тягнув йоги. На щоках засихала кров. Знову давав себе знати холод. Хлопець тремтів.

Не знав, скільки він брів до Павлового дому. Годинник став ще під час того купання в болоті. Едек не знав, у якій кімнаті шукати йому товариша. Постукав у перше крайнє вікно. Тиша. Минула довга хвилина, аж доки він почув чийсь здивований голос, якесь шамотіння.

— Це я — Едек.

— Едек? Зараз.

Павел у самій білизні стояв на порозі. Здивовано дивився на Едека. При місяці було добре видно його закривавлене, знівечене обличчя, мокре, пом’яте вбрання, всю страшенно змучену постать.

Нічого не питаючи, Павел узяв його під руки, завів у хату. Засвітилася лампа. Едек відчув у роті гіркий смак горілки. Потім здригався, коли Павел шарував його, поливаючи водою. Павел допоміг йому роздягнутись, і Едек з полегкістю відчув на тілі сухий, теплий одяг і ще пив чай з горілкою. Нарешті зітхнув глибоко-глибоко, відчуваючи, як до нього потроху вертаються сили.