Розділ «XXII. Важке змагання»

— Хвилинку,— глухо мовив Едек.

— В чому річ? Ти хто такий? Я ж міг розбитися.

— Не бійся.— Едек підійшов ближче. Той уже міг побачити його дивну постать у мокрому одязі, з якого текла вода, вимазане мулом обличчя.

— A-а, це ти, шмаркач! — нарешті впізнав мотоцикліст, і голос його налився люттю.

— Так, це я. Той, у кого ти стріляв у лісі і кого мало не вбив у темному провулку в Піші. Бандитська ти морда, браконьєр паршивий!

Мельник захрипів і посунув на нього.

— О, це те, чого я хотів!

Рука мотоцикліста рвучко випрямилась у страшному ударі, але мокра тінь відскочила перед нею. Едек збоку налетів на високу, плечисту постать. Кілька сильних ударів один за одним — і знову стрибок убік, цим разом запізно, бо велика і важка, як буханка черствого хліба, лапа ляпнула Едека по щоці. Хлопець застогнав і відомим колись в Ольштині «биком» кинувся на ворога. Аж загуло, коли він головою вдарив браконьєра в підборіддя — той захитався, але одразу ж випростався, Едек ледь відскочив — ще б трохи, і той схопив би його.

«Ого,— подумав Залєський,— тільки не це. Бо як хапоне, то буде кінець, я з ним не справлюся».

Йому перешкоджало мокре, важке вбрання. Хлопець зіщулився. Противник напирав. Едек по-боксерському прикрився від кількох ударів, інші відкинули його назад, так що він мало не впав на плашки, нестямно скочив ліворуч і тріснув мельника в червону пику. Той тільки зареготав, пересипаючи свій сміх лайкою. Едек аж зігнувся від нового удару. Відчував, що програє, що нічого йому не поможе, він зазнає поразки, і невідомо, що з ним станеться.

На цей раз хлопцеві не пощастило уникнути ближнього бою. Тверді, немов залізні руки схопили його, в грудях стисло, не можна було дихати, вільною рукою він ще молотив по гладкій квадратній морді, але відчував, що слабне більше й більше. З останніх сил кидком підсік противникові ноги. Обидва повалились на землю, аж загуло, руки мельника на мить розслабилися. Сильно шарпнувшись, Едек вирвався з них.

У голові майнула думка — тікати. Тікати? Ні! Такого з ним ще ніколи не траплялося. Хай буде, що буде. Мельник уже встав, ринув, мов той бик, уперед. Едек підскочив, ніби хотів напасти, а тоді раптом зігнувся весь і впав на землю, просто під ноги браконьєрові. Підхоплюючись, відчув, як той закаблуком ударив його в голову, та він уже налетів збоку на лежачого, сипонув йому в пику градом твердих ударів, відкинув руку, що хапала його за рукав, рвонувся назад. Не встиг. Сильно ударивши хлопця ногою в живіт, браконьєр відкинув його далеко від себе. Оглушений нестерпним болем, Едек упав на землю. Одначе зібрався з силами, схопився, відскочив перед мельником, який знову навалювався на нього.

Мотор спокійно працював на повільних обертах, фара освітлювала ялини та берези, які мовчки стежили за цим дивним видовиськом. Едек почув, як важко й уривчасто сопе браконьєр. Це повернуло йому надію. «Скоро стомлюється»,— подумав він.

Відхилившись, одбив напад, садонув стиснутим кулаком противника десь під око. Браконьєр аж завив од болю й люті. Тепер він уже не думав про влучність ударів, молотив куди попало своїми кулачиськами, великими й твердими, як буханки черствого хліба. Часом влучав, і тоді Едек відчував, що хитається, перед очима у нього пливли іскри. Єдиний спосіб у такі хвилини — пружно відскочити і самому напасти збоку. Ось так, отак, ще! А тепер можна ризикнути ударити биком.

І застогнав. Не пощастило, погано розрахував і наштовхнувся просто на страшний кулак. Знову регіт і паскудна лайка. Темна маса кидається вперед. А в Едека мерехтить перед очима, ноги підгинаються в колінах. Лівим боковим його, отак, добре. Ох, але ж і удар у цього бандита! Хлопець зігнувся вдвоє, прослизнув під грізною рукою. Тепер уже легше, минуло. А то думав, що зомліє. О, мельник дихає, мов ковальський міх. Хто довше витримає?

Увага, бандит замахується ногою. Залєський відхилився, чобіт тільки трошечки зачепив бік. Браконьєр на мить втратив рівновагу. Це додало Едекові сили. Підбив йому ногу, одночасно луплячи кулаком у мокру квадратну пику. Добре! Обидва повалилися на сирий пісок. Раптом Едек захарчав — мельник схопив його за горло. Хлопець замолотив обома руками. Той відпустив — повинен був захищатися. А тепер знов у ту закривавлену пику! Ще, ще і ще. То нічого, що й бандит січе, лупцює — він теж знає, що все вирішать найближчі хвилини.

А, чорт! Браконьєр шарпнувся, відштовхнувся ногами і тепер уже сам навалився усім своїм важким тілом на Едека, пустив у хід кулаки. Тепер уже кінець. Ні, не кінець. Бандит трохи перехилився набік, Едек скористався з цього, з останніх сил перекинувся на той самий бік. Браконьєр хитнувся, уперся рукою в сиру землю. Цього було досить, щоб Едек вивернувся. І, не давши ворогові отямитись, накинувся на нього розпачливо і страшно. Якщо тепер він не впорається з ним, то потім уже не буде більше сили.

Так він ще ніколи не бився. Нікого так не лупцював. Ніхто з колишніх його дружків не витримав би такого катування, а цей усе ще відбивав удари, брикався ногами, став навіть на коліна, силкуючись підвестися. Хлопець накинувся на нього, і той усім тілом повалився назад. Тепер сісти мерзотникові на груди, придушити собою і лупцювати, і молотити, не даючи й передихнути. Кулаки мельника вже втратили свою страшну силу, вони б’ють слабо, шальки терезів перехилилися. Тільки треба пильнувати, пильнувати і все ще бити, бити, бити...

Молотив, як автомат. Аж поки нарешті почув, як той застогнав і прошипів:

— Перестань...