Розділ «XX. Весняні зальоти»

Досі у нього не було такої думки. А тепер вона уперто переслідувала його. Дарма хлопець товкмачив собі, що він же не давав Віці ніяких обіцянок. Якщо казати правду, то вони навіть дуже мало знають одне одного. Між ними завжди щось стояло. Дівчина сторонилася його, чогось ображалася, та й йому не щастило, неодмінно робив їй якусь прикрість. А проте щось не так, як бувало з іншими дівчатами, хоча б з тією чорнявою Зосею,— щось зовсім інше зв’язувало його з дочкою старшого лісничого. Найкращий доказ того — оці чудні докори сумління, які появились у нього.

Ет!.. Хлопець дужче наліг на педалі. Зрештою, він може й не стрічатися з тією вчителькою. Нічого ж і не було. Якихось там кілька поцілунків. Не поїде післязавтра до Піша, та й годі...

Але, думаючи так, він знав, що напевне поїде, зустрінеться з Зосею і вони знову цілуватимуться.

Зіскочив з велосипеда. Був уже дома.

Укладаючись спати, Едек ще хаотично перескакував думкою з одного на інше, бачив перед собою збуджені очі чорнявої Зосі, внутрішньо щулився під гострим поглядом Віки.

Наступні два дні він працював як несамовитий. Погода стояла тепла, ясно світило сонце, здавалося, навколо все було просякнуте живодайною вологою, сповнене запахами пуп’янків і цвіту, лунким пташиним щебетанням. Тепер, власне, і не було потреби так поспішати з роботою. Найгарячіша пора вже минула. Кілька днів, як почався сплав лісу, колоди, зв’язані в плоти, водою плили до тартака.

На трасі Піш — Суми лишився тільки трактор Залєського. Решту перевели на інші роботи. Лісничий розрахував, що хоч як Едек старатиметься, а колоди він ще возитиме принаймні з місяць.

І все-таки хлопець ганяв, вибиваючи з машини останні сили. А думками невпинно повертався до Зосі. Весь час відчував на губах її поцілунки...

І ось уже кілька годин вони знову разом. У темному кінозалі Едек чує поруч себе її дихання.

З тої хвилини, як побачив її — дівчина сміялась і ніжно поглядала на нього,— Едек заспокоївся. Тепер він може дивитися фільм, переживати події, що розгортаються на екрані. Йому досить, що поряд з ним дівчина, котра так, як і він, чекає, коли вони знову будуть самі.

Був майже певен, що все те, чого він так прагнув і ждав минулі дні, неодмінно збудеться. Дівчина йшла назустріч його прагненням. Едек відчув, як рука Зосі торкнулася його руки. Вона була волога. Хлопець міцно стис її довгі пальці. Дівчина глянула на нього, і в напівтемряві залу він помітив, як блищать її очі.

— Дивися фільм,— шепнув Едек усміхаючись.

Назад їхали повільно, одне за одним, часто зупинялися, старались, щоб дорога тягнулася якнайдовше.

— Зосю! — в котрий уже раз гукнув Едек.

Дівчина стала. Едек поцілував її. Світло від фар пронизувало лісову темряву. Розігріта пуща парувала. Низько над землею під лагідним подихом вітру легенькими хмарками плив туман. «Тут завжди туман»,— подумав Едек.

— Їдемо вже,— озвалася дівчина.

— Куди ти поспішаєш?

— Нікуди... Навпаки, я хочу якнайдовше бути з тобою.— Зося відгорнула йому волосся з лоба, заглянула в очі. Її обличчя ясною плямою біліло в темряві.

Знову помалу крутили педалі. Едек трохи здивувався, коли вони проминули розкиданий стіс дров, але не сказав нічого. Вважав, що так буде краще.

Їхали селом, услід їм гавкали собаки. Зупинилися перед школою. Вона хмуро зяяла чорними провалами вікон.