Розділ «XVII. Мокра пригода»

Вода розлилася по льоду тільки тоненьким шаром. Едек уже освоївся, йому подобалась така їзда. Навіть вода на цьому льоду пахла весною. Едек рукою витирав краплі, що віялом вилітали з-під кінських копит і падали на обличчя. Краплі були теплі, нагріті сонцем.

— Тут підводна гірка, поглянь, як вода вимила,— гукнув Міхал.

Широкий потік, б’ючи з-під льоду, сунув їм назустріч. Крізь прозору, мов кришталь, воду видно було нерівний, надутий лід, а ще нижче — вкрите напівзогнилими водоростями, подекуди пістряве од жовтого піску дно озера. Течія з шипінням била в кінські копита, в сани, каламутила прозорість води. Хлопці підняли ноги, бо кінь ішов уже по коліна в воді, вода залила дно саней. Едек перекинувся на заднє сидіння, воно було вище. Йому стало якось лячно.

— Гоп-ля-а!

Полоззя заскреготіло, сани перехилилися на лівий бік, кінь послизнувся, потім сильно рвонув і все-таки не впав, тягнув сани, які держалися тепер майже сторч до поверхні озера. Едек втратив рівновагу, ще хапався руками за обшивку саней, балансував якусь мить, та ось кінь знову шарпнув, і він красивою дугою полетів у самісіньку середину веселого, бурхливого потоку. Схопився і знов упав. Ноги його роз’їхалися на льоду в обидва боки. Гострий, пекучий холод ошпарив хлопця. Міхал притримав коня, сани вирівнялися.

— К чорту з такою їздою!

Злий і мокрий, як щур у повінь, клацаючи від холоду зубами, він заліз у сани. Що тепер робити? Додому далеко, хіба вже гнати чимдуж до берега, там, у Пісках, обігріється, може, роздобуде якусь суху одежу...

Міхал гнав коня, проте коло берега це було нелегко. Там стояла висока вода. Тепер Міхал уважніше обминав тріщини, щоб знову не з’їхати в якусь із них. Світило сонце, але Едек відчував, як застигає на ньому крижаний панцир.

— Швидше, швидше!

Нарешті вибралися, помчали через ліс, як тільки міг кінь, гілля кущів шмагало їх по очах, сани перевалювалися по нерівній дорозі. У Пісках в обох хатах з димарів піднімався дим. Лісничиха нехотя згодилася, щоб Едек зайшов до кухні. Вся підлога стала мокра. Хлопець скинув одяг, лишився як мати народила, прикритий Міхаловою курткою. Викрутивши білизну, почав сушити сорочку біля вогню.

Марцінська сердито поралась у кімнаті поряд. Двері на кухню вона лишила відчинені. На її обличчі був сердитий і рішучий вираз. Едек згадав, як вона дивилася в той день і заспокоювала чоловіка, що втрачав самовладання. «Кріпка баба»,— подумав він.

Міхал миттю справився. Мішки з насінням уже лежали на санях.

— Пані Марцінська, позичте, будь ласка, нам якийсь робочий одяг свого чоловіка. А то замерзне людина, поки доїдемо додому. Мокрого ж не надіне...

— Не дам...— гаркнула жінка.

— Пані Марцінська!

— Не дам. Кухню мені запаскудили.

Едек мовчки, тільки зло позираючи на хазяйку, подав товаришеві свої штани. Викручували їх з усієї сили; вода лилася дзюрками. Вони не жаліли підлоги, товклися по всій кухні. Жінка похмуро дивилася. Але вже не сказала ні слова.

— А там? — Едек поглядом показав на двері, маючи на думці позичити одяг у сусідній хаті.

Міхал заперечливо похитав головою. Певно, він уже пробував. Був пригнічений, безпорадно дивився на товариша і його мокре вбрання.

— Як ти поїдеш? Може, я сам злітаю додому і привезу щось тепле?