Розділ «XVII. Мокра пригода»

А десь опівночі несподівано здійнявся рвучкий вітер, геть прогнав мороз, ринув теплою хвилею на сніги, загойдав дерева, струшуючи тверду, застиглу в крижаних бурульках паморозь, зволожив дахи, з яких великими краплями почала капати вода.

Тільки озера ще не міг перемогти той перший справді весняний вітер. Дарма він на весь крижаний покрив нахлюпав ясної, прозорої води, яка з кожним подмухом тихо плюскотіла, беручись маленькими брижами, дарма придушив подекуди лід так, що в тих місцях, особливо поблизу берегів і над підводними течіями, зашуміли, вириваючись, буйні потоки — товста крижана плита зосталась, і коли настав вечір, коли вітер із весняним гомоном полинув десь далі, вона знову натягнула осклілу, прозору, тверду і холодну поволоку.

— Товстий лід цього року. Не скоро озеро скресне,— казав лісничий.

Він добре розумівся на цьому. Кожного дня вода появлялася на кризі, точила і підмивала лід, уперто вгризалась у твердий шар його, а надвечір, після великих зусиль, здавалась і застигала.

Едек, як випадала вільна хвилина, стояв на березі й дивився. Він ще ніколи не бачив такого змагання. Часом по кризі котився глухий, протяжний тріск, десь шипіла вода, била фонтаном угору, вливаючись у струмки, що рвалися до берегів. А далі стали появлятися вже більші тріщини, через які валом валила вода. І знову зазублини сходилися, щоб утворитися в інших місцях.

По цій кризі, через воду, що виривалася нагору, шмигали надвечір сани — возії поверталися з лісу додому, в село. Коні йшли бадьорою риссю, цокали об лід копита, розбризкуючи воду, сани часом то глибоко занурювались у бурхливий потік, то робили круг, обминаючи підступні тріщини.

Едек і гадки не мав, що й сам узнає, що то за поїздка. Одразу по обіді зіпсувалося щось у тракторі. Хлопець довго мучився, поки нарешті не побачив поламаної шестерні. Треба було замінити її. Лісничий охоче дав йому свій мотоцикл — його упередження і побоювання, що Едек, випивши, розіб’є машину, давно вже зникли.

На жаль, на складі не було запасної шестерні. Обіцяли виточити її за два дні. І хлопець рад не рад лишився без роботи.

Вранці другого дня до Сум прибув Міхал. Приїхав по сани, бо лісничий хотів перевезти з Пісок трохи насіння, якого йому не вистачало.

Міхал радий був цій невеличкій розвазі. Хлопець нудьгував за Сумами, йому вже набридли косі погляди жінок, які почували себе скривдженими і вважали, що молодий лісник — винуватець їхнього лиха.

Він весело ляснув батогом і гукнув Едекові:

— Поїдеш зі мною? За дві години повернемось...

Залєський скочив у сани. Кінь одразу рвонув з місця.

День був тепліший, ніж попередні. На відкритих місцях сніг уже розтав, несміливо пробивалися росточки молодої трави. Коли Міхал звернув до озера, Едек неспокійно завовтузився.

— По льоду хочеш? Там води до біса і тріщини щомиті появляються...

— Не страшно. Крига ще стоїть. От як загуркоче, наче з гармат ударить! Но-о, карий, но-о! — поганяв він коня, який нерішуче спускався на лід, ковзався і непевно поглядав на воду, що хлюпала з-під копит.

— Гоп-ля-а!

Сани аж загули, перескакуючи через тріщину завширшки щонайменше як дві долоні.

— Гоп-ля-а!

Нова тріщина, ще ширша.